Дружина мандрівника в часі

У мене видання 2016 року, тому книга в мене вже давненько лежить на полицях.
І не бралася я за неї, бо купила після того як дивилася екранізацію 2009 року. І тоді мені фільм дуже сподобався, фінал шокував, а отже читати книгу у мене великого бажання не було.
Але от настав її час, і мені є що сказати.

Напевно, якби я спочатку прочитала книгу, то навряд чи дивилася екранізацію.
Що мені не сподобалося?
По-перше, з перших зустрічей Клер і Генрі (а Клер на хвилиночку було шість років, а Генрі за сорок), уже відчувалася нездорова сексуальна напруга. І так як читач періодично перебуває в голові головного героя, то ми бачимо як він стримує свої почуття. Камон, це дитина, тримай свої думки і руки при собі!
Та і взагалі ось ця тема, що Клер зростала у нього на очах - дуже кріпова. Він виростив собі майбутню дружину - фу.
По-друге, той момент, як саме Клер завагітніла. Це було дуже дивно. І, як на мене, бридко.
По-третє, подарунок Клер на 18 день народження. Чувак, тобі за сорок!

Звісно, кінцівка драматична, сумна і дуже несправедлива.

Але мої враження від читання книги більше негативні, ніж позитивні.
Були цікаві моменти, були нудні. І ось цих нудних, затягнутих моментів було більше.
Якось історія мене не дуже вразила.
Після прочитання я хотіла подивитися нову екранізацію, але якось уже не хочеться.

Генрі Детембл - генетичний феномен. Він має дивну хворобу, через яку мимоволі опиняється поза актуальним часом.

На цьому цікаве закінчується, й починається доволі дивна історія кохання із хронологічними викрутасами й віковими змінами героїв.

Після знайомства із своєю майбутньою дружиною Клер, Генрі починає подорожувати до її дитячих років і заливати в її ніжну голівку теревені про долю і все таке. Дівчина ж покірно чекає того моменту, коли їх знайомство відбудеться у дійсному часі й відкидає будь-яку можливість мати хоч якесь особисте життя аж до появи її судженого. Трохи заплутано, але кінці з кінцями звести можна.

Безкінечні "Генрі зник/ Генрі з'явився/ Генрі знову зник" (здебільшого ці переміщення в часі виправдані сюжетом, але інколи він зникає щоб просто зникнути, аби нещасна Клер мала змогу понарікати на свою гірку долю) обтяжують сюжет, роблять розповідь монотонною й статичною.

Не хочу зачіпати тему батьківства, бо це, як на мене, найбільш драматична лінія сюжету.
Скажу тільки, що образ Альби дуже освіжає історію. Шкода тільки, що в книзі її так мало.

Книга доволі атмосферна. Попри брак динаміки, сюжет доволі напружений - читач очікує чогось фатального, адже зрозуміло, що ця книга не матиме щасливого кінця.

Зворушлива й місцями моторошна історія кохання, що живе поза часом.
Він - стрибає через роки й кілометри, вона - завжди і всюди його чекає.
Про такі почуття пишуть поети, такі почуття в людини не можуть відібрати ні обставини, ні час.
Це ніби маяк на чорному горизонті, ніби склянка води в спеку, ніби найприємніший дитячий спогад - ти постійно тримаєш його в полі зору, в думках, у серці.
Сюжет книги "Дружина мандрівника у часі" - це фантастична історія про чоловіка, який через генне захворювання переміщався у просторі й часі. Ніхто не міг з'ясувати причину цих переміщень і закономірність. Це траплялося раптово й хаотично.
Його дружина цінувала кожну хвилину проведену разом, і чекала його днями, а іноді й тижнями з часових мандрів.

Здається автор спеціально змушує читача губитися в місцях і часі, щоб той хоч частково відчув себе на місці головного героя. Таке життя, розірване й зібране з уривків, не кожному під силу. Але його кохання було його орієнтиром і спасінням, де б і коли він не опинився.