Із серіалом «Друзі» я зростала. Дивилася його постійно.
Якщо по телевізору йдуть «Друзі» - я дивлюся «Друзі».
Мама завжди була в шоці: «Скільки можна це дивитися!»
А я така: «Скільки показують, стільки і можна».
Це зараз можна включити улюблений серіал коли завгодно.
Чендлер Бінг був такий кумедний, веселий, завжди на позитиві.
Хто б міг подумати, що за кадром людина, яка грала цього веселуна, страждала на всі можливі види залежностей.
Людина, яка кожного дня вливала в себе літри спиртного та закидалася жменями таблеток.
Читати книгу було морально боляче, бо нікому не побажаєш пережити такого.
Особливо, ти не думаєш, що людина, яка стільки досягла, перед ногами якої весь світ, купа статків - може жити в такому пеклі.
У книзі не так багато саме про серіал «Друзі», але на моменті, де Метью Перрі описує як знімався останній епізод, не можливо було не пустити сльозу.
Мене ця серія завжди до сліз доводить.
Книга написана людиною, яка поборола свої залежності, яка нарешті змогла вдихнути на повні груди, яка нарешті почала насолоджуватися життям не через пелену алкоголю та опіатів.
Вона дає надію людям, що все в житті можливо.
І так сумно, що життя актора так різко обірвалося.
Це ж Метью Перрі - саркастичний дивак, веселун Чендлер Бінг (серіал "Друзі" я дивилася десятки разів, без перебільшення), улюбленець мільйонів (знову без перебільшення).
Я раніше чула про його проблеми з алкоголем та наркотиками, але навіть не підозрювала про масштаби тих проблем. Тепер все зрозуміло - багато років він страшенно боявся визнати це публічно.
Я співпереживаю людям із подібними проблемами й вірю, що залежність - це хвороба, а не свідомий вибір, тому ця книга мене так виснажила, що я тепер гарненько подумаю, перш ніж знову братися за зіркові мемуари.
Що в ній особливого?
По-перше, абсолютна безкомпромісна відвертість - без виправдань, без евфемізмів, без нарікань на когось: "Я алкоголік", "Я наркоман", "Я сам собі це заподіяв" (тут видно багаторічну роботу з психотерапевтом).
По-друге, самоіронія: тут нема фаталістичних випадів типу "життя-лайно" і "все пропало". Навпаки, є глибоке розуміння проблеми і ще глибше почуття відповідальності за власне життя.
По-трете, як не дивно, оптимізм. Після тридцяти років пекла, людина повірила, що це ще не кінець і що далі буде краще:
"Життя не стоїть на місці. Кожен день дарує можливості. Нині я отримав шанс дивуватися, сподіватися, працювати й рухатися вперед"
Якби я прочитала ці рядки до смерті актора, вони викликали б у мене зовсім інші емоції.
Шкода, що це "далі" виявилося надто коротким.
Метью Перрі - талановитий оповідач (був). Він сипле жартами, каламбурить, розповідає про кумедні ситуації (насправді не кумедні) із власного життя. Слова і фрази - це його стихія, тут ніяких нарікань. Та, попри легку подачу, книга читається дуже важко: думки часом плутані, події не мають хронологічної послідовності і, взагалі, книга більше схожа на історію хвороби, ніж на мемуари. Причини цього зрозумілі, однак перетравити прочитане морально важко.
Окремий велетенський плюс за ілюстрації - фото найдорожчих людей Перрі, де й сам він молодий і усміхнений.
Думаю, що більшість з вас знають Метью Перрі за участю у одному із найбільш відомих серіалів, а саме «Друзі». Скажу чесно, це мій улюблений сітком. Я передивлялася його стільки разів, що вже й не можу порахувати. І Чендлер Бінґ був (і є, зрештою) для мене найкращим персонажем. Але у своїх мемуарах Метью Перрі вилив свою душу перед кожним читачем та розповів про свою залежість від алкоголю, пігулок та наркотиків.
Він поділився про всі ті рази, коли він був у реабілітаційному центрі. Зранку йому очищують організм, а вже після обіду забирають на зйомки серіалу. Це все витримувати складно та боляче, і саме у цій книзі актор розповідає про свій досвід.
Дитячі травми, залежності від алкоголю, наркотиків, постійні гулянки та втеча від стабільних стосунків із жінками. Часом, ми забуваємо про те, що знаменитості теж люди. І незважаючи на свою славу та великі статки, вони страждають так само, як ми.
Якщо ви шукаєте у цій книзі веселощі, тоді вона точно не для вас. Але якщо ви хочете хоча б трішечки дізнатися та відчути той біль, який пережив Метью Перрі – обов'язково прочитайте цю книгу!
• Я хотів, щоб усі полюбили мене за потішність. Бо ж чим іще я можу сподобатися? Мені знадобилося п'ятнадцять років, щоб зрозуміти: не обов'язково бути машиною жартів.
• Залежність схожа на Джокера. Просто хоче побачити, як увесь світ палає.
• «Друзі» стали для мене безпечним простором, мірилом спокою. Вони день у день спонукали мене вставати з ліжка, спонукали трохи менше випивати напередодні роботи. То був найкращий час наших життів.
• Коли одна людина робить щось хороше іншій, я бачу Бога. Та неможливо віддати те, чого не маєш. Тож я намагаюся щодня змінюватися на краще. Коли я комусь потрібен, я відкидаю свої проблеми й роблю те, для чого ми всі живемо: просто допомагаю іншим.
Метью щиро розповідає про свій шлях наркомана, алкоголіка, затятого курця. Книжка просякнута історіями про різного роду наркотичні засоби, про «роботу на повну ставку» у їх пошуках, про постійне усвідомлення залежності та неможливість протистояти собі. Інколи здавалось, якщо необережно взяти книжку, з неї посипляться таблетки, назв яких я і не чула раніше.
Благо, без цікавих історій про процес зйомок «Друзів» не обійшлось (як і про інші деталі життя актора). Лише прикро розуміти, в якому стані насправді був Метью під час кожного з сезонів. Коли з екрану іскрились жарти, що викликають справжній вибух сміху, а Чендлер присмачував усе своєю фірмовою інтонацією, мімікою та жестами, Метью в цей час мріяв про наступну дозу, страждав від детоксикації, мучився від похмілля чи планував вечір на самоті з пляшкою горілки.
Насправді ці мемуари не залишили після прочитання гнітючого відчуття. Адже у Метью був і талант насолоджуватись життям, людьми, віднаходити себе у допомозі іншим. Перрі також не глумився зі своєї хвороби, не віджартовувався, він її прийняв і вступив у постійний двобій. Цей шлях до умовного виздоровлення аж ніяк не був ідеалізований, він реалістичний, здійснюваний своїми темпами і способами.
Зараз, після смерті актора, його надії і слова набули нового значення. Дякую, Метью, за творчий спадок.