Єдине, що мені сподобалося - це атмосфера, читати було часом противно і гидко. Як і має бути в книзі про якісь незрозумілі інфекції.
Але, хочу виокремити наступне: любовна лінія між дівчатами мені взагалі незрозуміла тут - з’явилась вона нізвідки, дівчатам по 15 (?), а приїхали вони до школи ніби ще взагалі в 13, а то й менше років. І оці їхні філософські любовні діалоги взагалі якісь нереальні. Я собі не уявляю, що я так розмовляла б у 15.
Так само незрозуміле те, як вони всі вміють стріляти із дробовика. Тут без коментарів.
І взагалі персонажі в цій книзі були такими плоскими й однозначними, що вони були мені байдужі, я не співчувала. Кінець книги мене розчарував і я зловила себе на думці, що хотіла пошвидше прочитати книгу, щоб розпочати іншу. Я підтримую відкриті фінали, але цей просто здався незавершеним – наче авторка просто не знала, що робити зі своїми героями.
Я б не рекомендувала «Дикі дівчата», але є багато 5-зіркових відгуків, вона може вам сподобатися, але для мене вона не спрацювала взагалі. Я б сказала, це взагалі not my cup of tea. Мені не вистачає детальності Кідрука. Звідки взявся цей токс? Про нього буквально два-три речення написано, а так усе було якось поспішно. Зате про срібне волосся однієї із героїнь повторили разів з десять.
Я повелась на опис книги:
«Трилер про виживання, постапокаліптичний роман й екокритичний феміністичний маніфест водночас — приголомшлива книжка, що діймає до душі.» — Kirkus Reviews
Проте нічого з цього не побачила в книзі, з фемінізму було мабуть те, що там купа дівчат на острові? Зате мізогінії, на мою думку, аж занадто.
Книга залишила у мене більше питань , ніж відповідей . Таке відчуття, що має бути продовження, бо навіть кінець не повний . Так і незрозуміло звідки взявся цей паразит , як з ним боротись , чи можливо вижити взагалі . Також дуже багато питань до головних героїнь , немає розгорнутої історії їх життя та відповіді , чому вони там всі опинились , чому їх ніхто не шукає . Як може бути таке, що батькам всеодно де дівчата , вони вірять на слово , якомусь уряду , без доказів . Авторка дала такі гачечки про особистості дівчат , але до кінця не розкрила їх : чому одна дівчина остерігається чоловіків , чому інша любить маніпулювати людьми , чому третю дівчину всі якось бояться і поважають . Дуже багато питань і хотілось би знати на них відповіді . Якби було продовження , я б його обовʼязково прочитала . Сюжет цікавий , але мені не вистачило ясності.
Три подруги, вражені вірусом, тримаються разом, підтримують і борються за виживання, адже система харчування у них нестабільна, навколо агресивні баришні, а за огорожею взагалі скаженна мутована дика природа – там все тебе хоче вбити або з’їсти.
І сиділа вся школа тихо, чекала ліків, вимирала поступово, поки одну з подруг не забрали на дослідження і тут понеслось – екшн в студію. До фіналу я відверто сміялась з сюжету – ну от як так можна – такий інтригуючий початок і така недолуга розв’язка. Відкритий фінал тут якось взагалі ні про що – це натяк на продовження чи що? А ще, думаю ви зрозуміли, якщо це американський блокбастер, то все по жанру – обов’язково ще треба вліпити лгбт тему.
Не зайшла мені ця історія, дружба цих трьох дівчат - щось специфічне: вранці одна пара – найкращі друзі, вночі – інша, під вечір третя, друга половина книги кульгала на дві ноги, реалізація якась дуже примітивна. Радити книгу не берусь.
Школу інтернат для дівчаток, що знаходиться на острові, накриває дивна хвороба. Що змінює не лише тварин та рослини але й людей. Все починає мутувати в щось інше. В когось з'являється два серця, в когось відростає другий хребет. Нюанс правда в тому, що такі метаморфози не всі можуть пережити. А смерть від хвороби страшна і болюча. ВМС намагається знайти відповідь на питання що це і як його лікувати, а тих хто вижив залишили на карантині. Проте чи справді є рішення цієї проблеми і чи можливо, не потрібно вірити комусь хто закриває тебе наглухо в негостинному середовищі?