Відгуки і рецензії читачів
13.09.2024
Максимально дивна книга, від якої я не могла відірватися. Я зазвичай не люблю дуже емоційні трилери, які схожі на твори Стівена Кінга, але ця книга захопила мою увагу і я потім ще довгий час про неї думала.
Книга починається з того, що Саллі спалює тіло свого померлого батька біля свого будинку, і потім не розуміє, чому нею зацікавилась поліція і журналісти.
Саллі 42 роки, вона не вчилась в коледжі, не працює, вона не дуже любить комунікувати з людьми, сприймає всі слова буквально і могло би здатися, що у неї розлад аутистичного спектра. Але її батько-психіатр казав, що у неї немає ніяких розладів, хоч вона і соціально неповноцінна. Далі поступово ми дізнаємося про минуле Саллі, хоча вона і не пам'ятає свого дитинства. А ще їй приходить дивна посилка: іграшка-ведмедик, і записка, в якій її називають Мері.
Книга чимось схожа на “Кімнату” Емми Доног'ю (яку я не читала, тільки дивилась трейлер до фільму) і “Коллекціонер” Фаулза, також головна героїня схожа на героїню в книзі “Покоївки” Ніти Проуз.
Я співчувала головним героям цієї книги, намагалась знайти логіку в їх вчинках, але тут все-таки про те, наскільки виховання в перші роки життя дитини впливають на її подальше життя.
Трохи у мене був сумнів щодо фінального твісту історії: не знаю наскільки правдоподібне те, що інформація про генетичні аналізи користувачів є у відкритому доступі і всі можуть до них достатньо легко дістатися.
Від кінцівки я хотіла кричати, зазвичай я не люблю такі фінали. І кажуть, що для американського ринку фінал був інший, а в українській версії саме оригінальний фінал.
Книга починається з того, що Саллі спалює тіло свого померлого батька біля свого будинку, і потім не розуміє, чому нею зацікавилась поліція і журналісти.
Саллі 42 роки, вона не вчилась в коледжі, не працює, вона не дуже любить комунікувати з людьми, сприймає всі слова буквально і могло би здатися, що у неї розлад аутистичного спектра. Але її батько-психіатр казав, що у неї немає ніяких розладів, хоч вона і соціально неповноцінна. Далі поступово ми дізнаємося про минуле Саллі, хоча вона і не пам'ятає свого дитинства. А ще їй приходить дивна посилка: іграшка-ведмедик, і записка, в якій її називають Мері.
Книга чимось схожа на “Кімнату” Емми Доног'ю (яку я не читала, тільки дивилась трейлер до фільму) і “Коллекціонер” Фаулза, також головна героїня схожа на героїню в книзі “Покоївки” Ніти Проуз.
Я співчувала головним героям цієї книги, намагалась знайти логіку в їх вчинках, але тут все-таки про те, наскільки виховання в перші роки життя дитини впливають на її подальше життя.
Трохи у мене був сумнів щодо фінального твісту історії: не знаю наскільки правдоподібне те, що інформація про генетичні аналізи користувачів є у відкритому доступі і всі можуть до них достатньо легко дістатися.
Від кінцівки я хотіла кричати, зазвичай я не люблю такі фінали. І кажуть, що для американського ринку фінал був інший, а в українській версії саме оригінальний фінал.
30.07.2024
"«Викинь мене на смітник, — постійно повторював він. — Коли я помру, викинь мене на смітник. Я буду мертвий, тож все одно нічого не відчую. Ти виплачеш собі очі», — і він сміявся, і я теж сміялася, бо ми обоє знали, що нічого я не виплачу. Бо я ніколи не плачу".
Саллі Даймонд справді не плаче, а ще вдає нечуючу, щоб не спілкуватися з людьми у крамниці чи на вулиці. Вона не емпатує та не відчуває відтінків комунікації, а ще усе сприймає буквально. Саллі 42 роки, вона не навчалася в коледжі та не працює. Батько, який працює психіатром, називає її соціально неповноцінною.
Після смерті батька та його нестандартного поховання Саллі стає відомою, а ми по трохи дізнаємося про її минуле. Воно дуже і дуже жахливе.
Ця книжка — суміш "Кімнати" Емми Доног'ю і "Покоївки" Ніти Проуз, а також детективних серіалів про маніяків. Вона про спадковість насильства і важливість перших років життя людини. А також про важливість психотерапії та пропрацьовування своїх травм, якими б страшними вони не були.
Книжка читається легко і захопливо, засмучує лише помилки у тексті. До речі, тут нема гепіенду.