Джерело

Порадив мені цю книжку знайомий. Сама я б її точно не почала читати, бо боюсь товстунців.

Історія чудово впоралась з тим щоб викликати емоції в більшості це були негативні емоції до ситуацій в які потрапляли персонажі та і до самих персонажів. Під час читання у мене не було улюбленого героя і по закінченню також його не маю. І для мене це було проблемою, бо я звикла сприймати історію через улюбленого персонажа.

Твір поділений на чотири частини та хоч розумом я розумію важливість кожної частини та все одно мені здалося це занадто довгим та розтягнутим.

Друга частина емоційно мене перемолола і думаю саме після цієї частини я зрозуміла, що не зможу полюбити цю книжку.

Було цікаво спостерігати за зміною думок персонажів, мені сподобалося що вони проживали своє життя на наших очах.

Історія була для мене важкою через атмосферу повної безнадійності, але вразила сильним та нетиповим головним героєм. Порівнюючи з іншими персонажами я почала ідеалізувати його та чим далі історія йшла, тим більше було розуміло що він також людина, яка має власні недоліки і їх немало.

Для мене це було 8/10.

Спочатку в Айн Ренд я прочитала трилогію "Атлант розправив плечі", яка мені сподобалась. І беручись до "Джерела", я боялася, що менша книжка не дотягне, виявиться слабшою. Але цей роман аж ніяк не гірший за трилогію. Ідеї у ньому схожі, але концентрованіші, тут менше філософських роздумів (хоча, звісно, вони тут теж є), а більше романтики, пристрастей і підступів. Головний герой ідеалізований, але уявляти його таким сильним, впевненим, талановитим, розумним і правильним приємно. Любовна лінія - це психологічна драма з елементами токсичності, але самим героям, здається, нормально з цим усим. Але мелодрамка там теж присутня і то вагомо.
Архітектуру Айн Ренд описала з емоцією, пристрасно. Мені сподобалось, як мистецтво допомагає розкрити морально-етичні проблеми (щоправда, я не впевнена, що на всі сто відсотків розділяю політичні погляди письменниці, тобто раціональне зерно в них є, але дуже все категорично і перебільшено - а крайнощі в політиці ні до чого доброго, зазвичай, не доводять).
Попри всю цю перебільшену сатиричність, є й ситуації, які, на жаль, ніби з реального життя вихоплені. Самодурство керівників, корупція і всі ці "прекрасні" речі.
Загалом цікава, не пустопорожня історія, місцями з екшном навіть, не встигла дуже загрузити і набриднути.

Після читання цієї книги ти вже не будеш таким як колись, вона змінює світосприйняття кардинально.

Ти почнеш думати і сприймати світ по-інакшому, можливо не зрозуміло іншим. Ти будеш ізгоєм, але вже ніколи не піддасишся стадному інстинкту, ти будеш думати і діяти не так як всі.

Ця книга про індивідуалізм як рушійну силу розвитку суспільства. Це дуже еґоїстично, але лише ті, хто здатні індивідуально, а не колективно мислити, відстоюючи свою ідею до кінця, і є джерелом розвитку людства.

Так виникли вогонь, колесо... Так доведено, що Земля кругла, а не пласка.

Мислити не так як всі...

"Люди вчать одне одного. Але все навчання - це лише обмін матеріалом. Жодна людина не може обдарувати іншу здатністю мислити".

Айн Ренд на прикладі модернізму в архітектурі початку XX ст. у США показала як відбувається прогрес розвитку людства. Оточення архітекторів та приналежних до цієї діяльності осіб, зрештою як і будь-який робочий колектив, слугують зменшеною моделлю суспільства. Там де усі бачать красу у фронтонах, колонах, різних скульптурах, будинках за середньовічним або грецьким стилем головний герой, бачить красу [практичність] в металі, бетоні та склі. Він не рве сорочку на грудях, він не кричить про це на весь світ, він нікому ні про що не доводить, він просто тихо робить свою роботу. Його інакше бачення - це кредо його життя.

Цю книгу перечитую вже вдруге і не втомлююся радити її усім. Впевнена, що за потреби повернуся до неї знов. Знову коли довкола відчую лицемірство, підлабузництво та марнославство.

Ця книга здатна змінити, здатна переконати, здатна зруйнувати стереотипи і відстояти своє.