У центрі сюжету – класична історія про обраного. Традиційними є й раси – ельфи, гноми, ну хіба замість звичних орків тут – ургали (не менш потворні і злі). Дракони тут трохи не такі, як завжди раніше – не дикі охоронці скарбів, а розумні помічники людини. Ідея вершників не нова, але Паоліні чудово її продумав і реалізував. І додав емоції – бо Сапфіра мила, дотепна і чудова.
Пригод у книзі вистачає, історія насичена новими знайомствами, світ добре описаний, є політичні інтриги, небезпеки, сімейні таємниці, ну й традиційне добро і зло. І за самого Ерагона хвилюєшся, йому співчуваєш, за нього вболіваєш.
Мої улюблені персонажі – відьма Анжела і кіт-перевертень Солембум. Вони ще ті оригінали, тож ніколи не знаєш, чого від них очікувати. Трошки нагадує чеширського кота з «Аліси в Дивокраї», але персонаж має і свої власні риси.
Показник хорошого фентезі для мене – те, що хочеться читати й наступну частину з серії.