Відгуки і рецензії читачів
12.01.2025
Книгу взялася читати за відгуком Емми Антонюк в одному з інтерв'ю, з думками, о це щось про кохання, мені воно треба.
Це виявилося складнувато для мого сприйняття, і десь до половини книги я читала повільно. Зупинялася, переходила на інші книжки, потім продовжувала, загалом це таке поступове читання. А після половини книги вже покотилася ніби з гірочки, піймала цей авторський вайб, перестала лякатися кількості невідомих мені прізвищ у книзі, і почала насолоджуватися.
Книга однозначно вартує увагу та потраченого часу, тут є про що замислитися, відкласти, подумати, просто незвично, що сюжет розвивається так повільно, від есея до есея, від доби до доби.
"Наші емоції не такі сильні, як були колись. Із диких звірів вони перетворилися на домашніх тварин. Із розлючених хижаків - на м'яких улюбленців, з якими увечері ми мирно засинаємо."
Найбільше мені сподобався розділ про Бронте, і хотілося б більше про них прочитати. "Емілі добре зрозуміла одну просту річ: ненависть і злоба - почуття, легші для наслідування, ніж кохання й доброта. На злобу й агресію люди здебільшого реагують на злобу й агресію, а на любов і доброту вони часто реагують іронією і недовірою. Ненависть значно заразніша, ніж любов. Вона майже завжди взаємна, на відміну від кохання." "Кохання - це близькість, яка знімає всі табу, навіть табу на насильство та жорстокість. Бо часом ні з ким ми не буваємо такими жорстокими і безжальними, як із коханими."
Це виявилося складнувато для мого сприйняття, і десь до половини книги я читала повільно. Зупинялася, переходила на інші книжки, потім продовжувала, загалом це таке поступове читання. А після половини книги вже покотилася ніби з гірочки, піймала цей авторський вайб, перестала лякатися кількості невідомих мені прізвищ у книзі, і почала насолоджуватися.
Книга однозначно вартує увагу та потраченого часу, тут є про що замислитися, відкласти, подумати, просто незвично, що сюжет розвивається так повільно, від есея до есея, від доби до доби.
"Наші емоції не такі сильні, як були колись. Із диких звірів вони перетворилися на домашніх тварин. Із розлючених хижаків - на м'яких улюбленців, з якими увечері ми мирно засинаємо."
Найбільше мені сподобався розділ про Бронте, і хотілося б більше про них прочитати. "Емілі добре зрозуміла одну просту річ: ненависть і злоба - почуття, легші для наслідування, ніж кохання й доброта. На злобу й агресію люди здебільшого реагують на злобу й агресію, а на любов і доброту вони часто реагують іронією і недовірою. Ненависть значно заразніша, ніж любов. Вона майже завжди взаємна, на відміну від кохання." "Кохання - це близькість, яка знімає всі табу, навіть табу на насильство та жорстокість. Бо часом ні з ким ми не буваємо такими жорстокими і безжальними, як із коханими."
29.02.2024
Перше знайомство з цією книгою в мене було проблемним: важкий академічний початок мало не змусив мене відкласти книгу, але впевнено продираючись крізь есеї, я дісталась до прекрасної серцевини.
Чим далі, тим легше читається і більше захоплює. Особливо зацікавили розділи про Ренесанс і Бароко. Дещо менший градус викликали есеї про епохи романтизму і просвітництва. Але це мої суб’єктивні смаки.
Єрмоленко обирає помітні, але не нато «заїжджені» фігури для опису епохи. Так ми дізнаємось про Бембо, Аретіно, Ґете. Не оминає автор Лесю Українку, Марко Вовчок, Володимира Винниченка, тож дуже цікаво поглянути на їх життя і творчість крізь призму еросу.
Книга дуже перекликається із іншої книгою автора – «Далекі близькі», тому хто знайомий з творчістю автора, розуміє, що читання буде не найлегшим, але надзвичайно насиченим і дещо елегійним.
Мені трошки не вистачало в перших розділах власне українського контексту, наприклад, про Сковороду чи Пінзеля. Але ці примхи чудово компенсують подкасти, які автор пропонує після кожного розділу. Там же є список літератури чи рекомендації музики, тож можна чимало взяти для себе тим, кому цікаво познайомитися з темою кохання у літературі та мистецтві.
Чим далі, тим легше читається і більше захоплює. Особливо зацікавили розділи про Ренесанс і Бароко. Дещо менший градус викликали есеї про епохи романтизму і просвітництва. Але це мої суб’єктивні смаки.
Єрмоленко обирає помітні, але не нато «заїжджені» фігури для опису епохи. Так ми дізнаємось про Бембо, Аретіно, Ґете. Не оминає автор Лесю Українку, Марко Вовчок, Володимира Винниченка, тож дуже цікаво поглянути на їх життя і творчість крізь призму еросу.
Книга дуже перекликається із іншої книгою автора – «Далекі близькі», тому хто знайомий з творчістю автора, розуміє, що читання буде не найлегшим, але надзвичайно насиченим і дещо елегійним.
Мені трошки не вистачало в перших розділах власне українського контексту, наприклад, про Сковороду чи Пінзеля. Але ці примхи чудово компенсують подкасти, які автор пропонує після кожного розділу. Там же є список літератури чи рекомендації музики, тож можна чимало взяти для себе тим, кому цікаво познайомитися з темою кохання у літературі та мистецтві.