Faber & Faber: Нерозказана історія

Нерозказані історії найвидатніших літературних творів, письменників та видавничої справи у XX столітті

Читацькі нотатки Томаса Еліота, лайка і цензура у творчості Семюела Беккета, відмова від «Колгоспу тварин» Джорджа Орвелла, відкриття талантів Кадзуо Ішіґуро, Вільяма Ґолдінґа, Сильвії Плат та інших літературних суперзірок  — все це синоніми видавництва Faber & Faber, заснованого у 1929 році в Блумзбері. Але як їх вдалось об’єднати і що насправді відбувалось за лаштунками маленької фірми, яка попри нестачі паперу, період Великої депресії й фінансові кризи, стала одним із найбільших незалежних видавництв у світі, що утримує свою першість і донині?
Спираючись на низку неочікуваних і дотепних свідчень, неопублікованих мемуарів, службових записок і протоколів засідань правління, знайомлячи з неординарними особистостями поетів, прозаїків, менеджерів й редакторів, Тобі Фейбер оповідає не просто історію становлення великої компанії, а доводить, що книговидання здатне змінювати культуру країни ізсередини. І це безпосередньо стосується того, як ми взаємодіємо з літературою сьогодні.

Чому варто прочитати книжку «Faber & Faber: Нерозказана історія»?

• Інтимна історія видавництва Faber, сплетена з найцікавіших, найзворушливіших і найдивовижніших листів, щоденників і матеріалів з архіву, розкриває нерозказані досі історії найвидатніших літературних творів, поетів і письменників ХХ століття.
• Захопливий погляд на історію книговидання XX століття.
• Розповідь ізсередини про одне з найбільших видавництв світу, що відображає хвилювання, надії і страхи людей, які видавали та писали книжки, що тепер стоять на наших полицях.

Про автора:

Тобі Фейбер (Toby Faber) — онук засновника Faber & Faber, який виріс на історіях і книгах компанії. Був виконавчим директором Faber протягом чотирьох років і залишається на посаді незалежного директора та голови дочірньої компанії Faber Music. Написав дві відомі нонфікшн книжки Stradivarius та Fabergé’s Eggs, а його перший роман Close to the Edge опублікувало видавництво Muswell Press у 2019 році. Живе в Лондоні з дружиною та двома доньками.

Цитати:

T. С. Еліот до Джеффрі Фейбера, 15 квітня 1936 року

Що ж стосовно нашої літературної репутації, то памʼятайте: такі люди, як Джойс і я, можуть допомогти тримати температуру, але ми не піднімемо її. Є певна планка, якої автор сягає у своєму поколінні (якщо йому взагалі це вдається) і яку він сам ніколи не перевершить. Ми можемо далі продовжувати писати щось таке, що нікому іншому не спало б на думку, проте «Спустошена земля» і «Улісс» залишаться частинкою історії. З видавничого погляду, існує величезна різниця між тим, щоб відкрити хорошого автора, і тим, щоб видати його вже після того, як у нього зʼявилася певна репутація. І якби, наприклад, мене і Джойса донині видавало якесь інше видавництво, то переманювати нас до себе вже не мало б жодного сенсу.

Читання під час війни

Коли ж навесні 1940 року війна розгорнулася всерйоз, вона принесла з собою частину трагедії, хоча мені не відомо про жодного загиблого співробітника Faber & Faber під час виконання службових обов’язків. Безумовно, компанія мала труднощі: призов молодих працівників, нормування паперу, додаткові податки та страхування, ризик бомбардувань. Та найдивовижнішим для Faber & Faber стало те, що бізнес почав розквітати. Люди все ще потребували якихось розваг, а читання стало одним з небагатьох занять, на які не впливали відключення електроенергії. Попит на книжки надзвичайно зріс. Водночас нормування паперу беззаперечно означало і нормування книг, а це перевернуло економіку книжкового виробництва з ніг на голову. Зазвичай Джеффрі і рада навгад обирали кількість примірників книги. Надмірний тираж міг продаватися роками, якщо взагалі продавався, але не тепер, коли книжки стали нормованими: майже кожна книжка, яку фірма видала під час війни, мала свого покупця.

Про випуск книг у м'яких обкладинках

Однак до 1960 року, коли Джеффрі нарешті передав посаду голови компанії Діку де ла Маре, компанія прийняла два вирішальні рішення, які допомогли їй вижити. Одне із них — випуск власних книг у м’якій обкладинці. Коли озираємося назад, здається дивним, що видавці книг у твердій обкладинці мусили добровільно віддавати таку велику частину прибутку від успішного видання видавництву м’якої обкладинки, якому продавали права на видання. Їм, безсумнівно, важко відвикнути від грошового потоку, який вони могли отримати за продаж прав. Здається, вони також вважали, що видання книг у м’якій обкладинці настільки відрізняється від видання книг у твердій обкладинці, що вимагає зовсім інакших вмінь. Що б не слугувало причиною, та коли 1958 року Faber вирішили проекспериментувати і випустити кілька власних книжок у м’якій обкладинці, вони стали, можливо, першим видавництвом у Великій Британії, яке наважилося на це.

Про золотий час

Друга половина 1980-х років стала золотим часом для Faber & Faber у багатьох сенсах. Роботи видавництва два роки поспіль вигравали Букерівську премію: «Оскар і Люсінда» Пітера Кері у 1988 році та «Залишки дня» Кадзуо Ішіґуро у 1989 році. Наступного року Фейбер став першим в історії «Видавцем року» (Метью Еванс ніяк не міг знайти вдосталь часу для спонсора премії, Publishing News, і відправив трофей на склад у Гарлоу, який він, м’яко кажучи, нечасто відвідував). Математично цікавий (можливо, навіть значущий) факт: у 1989 році продажі обігнали параболу Френка Морлі вперше відтоді, як він запропонував її в 1931 році.