Величезний вклад у віднайдені забутих імен фантастичної літератури (готика, містика, жахи) минулих століть здійснив письменник Юрій Винничук. Проте на сьогодні для українського читача доволі важко віднайти «Антологію українського жаху», «Огненний змій» чи «Чорт зна що» та інші книги, де зібрані чудові зразки української «темної прози» ХІХ та XX ст. Тому добірка української містичної прози «Фіолетова тінь» являється справжнім подарунком для шанувальників химерної літератури.
Помилково вважати, що лишень руці М. Гоголя належать єдині чи пак найперші зразки української містики. Не забуваємо, що у 1830-ті рр. творив і Г. Квітка-Основ’яненко, який подарував українській літературі не тільки сентиментальну «Маруся» чи комедійну п’єсу «Сватання на Гончарівці», а й сатирично-фантастичну повість «Конотопська відьма» (написану ще в 1833 р. до славнозвісного «Вія» Гоголя) та містичні оповідки «Мертвецький великдень» та «От тобі і скарб». Звичайно, ці дві історії дещо архаїчні та більше викликають усмішку в читача, а той навіюють нудьгу при читанні через розлогість та повільність оповіді (відволікання автора на описи традицій) – проте у них чудово висвітлені уявлення та побут наших предків.
Окремою окрасою добірки «Фіолетова тінь» є твори Олекси Стороженка, де козацька тематика (а той туга за цими часами) добротно приправлена милозвучною мовою та дрібкою легенд і містики. Примітно, що в «Закоханому чорту», «Дороші» та «Чортовій корчмі» козаки завжди та досить легко беруть вверх над Нечистою Силою, а самі чорти постають тут у дещо карикатурному образі. Козаки зчаста насміхаються над рогатими й навіть проста українська жінка може втерти носа чорту.
Ця романтизація нечисті продовжується у творах Дмитра Тягнигоре («Козак і Смерть»), Степана Васильченка («В хуртовину» і «Чарівний млин») і Ганна Барвінок («Чорт у кріпацтві»). Дещо інші, локальні та жорстокіші й темні мотиви ми бачимо в оповідках Наталі Кобринської – «Ружа» та «Чотрище». На Галичині ігри з нечистю приводять до летальних наслідків.
Також у добірці «Фіолетова тінь» ви знайдете відомі ще з дитинства твори Василя Короліва-Старого («Вовкулака Хреб» та «Дідько»). Поряд зі знайомими легендами та поворотами сюжету, тут слід відзначити, що В. Королів-Старий змінює маркер «насміхання над нечистю», що побутувала у ХІХ ст. на мотиви людського зла. Зокрема, у «Вовкулаці Хреб» ми бачимо, що Хреб, який «є сином самої Смерті» допомагає людям – впорядковує могили та доглядає цвинтар, а люди (крадії) приносять сюди зло й звинувачують Вовкулаку.
Окремо від попередників стоять історії Святослава Ольшенко-Вільхи («Рудий кіт» та «Фіолетова тінь»), які дещо нагадують творчість Едґарда По і мотивами темних оповідок Заходу.
Потужним твором, що може «потягатися» з кращими зразками сучасної «темної літератури» є оповідка Богдана Лепкого «Кара». Доволі простий сюжет (любовний трикутник та людська заздрість) пробирає своєю жорстокою напругою та глевкою, темною атмосферою. Давня магія (чи просто забобон) стає справжньою психологічною зброєю – досконалою маніпуляцією, що тисне на свідомість героїні (і навіть антагоністки).
До останнього рядками ми не знаємо чим закінчиться ця історія, що викликає хвилювання і відчай. І більш захопливого початку твору з характерним фольклорним підтекстом не можна було придумати.
Величезним бонусом для книги являється чудова передмова Галини Пагутяк, де зроблений невеличкий екскурс магією української містичної прози, яка, на думку авторки, не поступається європейським зразкам готики та магічному реалізму Південної Америки. Проте, як слушною стверджує п. Галина, сучасні письменники часто стороняться «рідних чортів та відьом» – одні через комплекс меншовартості, інші – через незнання. І з цим важко не погодитися.
P.S. 1. Оформлення книги – магія найвищої проби!
P. S. 2. Примітно, що видавництво «Ще одну сторінку» недавно ще й перевидали твори Олекси Стороженка. Радію безмежно! До цього, видавництво «Стилет і стилос» порадувало українських читачів виданням «Марко Проклятий». Надіємося, що й неймовірні оповідки Василя Короліва-Старого теж скоро покажуться на книжкових полицях.
P.S. 3. Єдине, чого не вистачає книзі – біографічної довідки.
Я щиро дивувався вишукуючи відомості про Святослава Ольшенко-Вільху, який дуже доклався до національно-визвольної боротьби у лавах ОУН, а пропав безвісти у лавах, ви не повірите, – Червоної Армії.
А що ми знаємо про життя Василя Королів-Старого? Творчість Богдана Лепкого? Це не містичні таємниці, а жахливі монстри забуття до якого руку доклала кривава рука Кремля. Давно пора виправляти!