Відгуки і рецензії читачів
28.05.2025
Я не мала жодної причини брати до рук книжку про ботаніку. Я живу в місті, а мій єдиний «ботанічний проєкт» — це забута цибуля, яка пустила зелені стрілки в нижній шафці.
Але я вже читала книжку Олексія Коваленка «Рослини-прибульці», і знала: якщо хтось і здатен зробити ботаніку цікавою навіть для людини без городу — то це він.
Плоди, класифікації, латинські назви — усе це здавалося мені далеким і трохи нудним. Чимось, потрібним хіба школярам або науковцям. Але Коваленку вдається неможливе: навіть термінологія в нього звучить як стендап. Бо, виявляється, усе, що я знала про їжу, — брехня.
? Помідори — фрукти.
? Полуниця — зовсім не ягода.
? Гречка — взагалі горіх.
? А ананас перетравлює вас, поки ви їсте його.
І це лише вершечок фруктово-овочевого айсберга.
Адже той поділ на «фрукти» й «овочі», яким ми користуємось із дитинства, — взагалі не витримує жодної наукової критики. Це більше про маркетинг, ніж про ботаніку.
Проте ця книжка — зовсім не про зубріння чи заумну науку. Вона написана з такою легкістю, добрим гумором і щирим бажанням ділитися знанням, що мимоволі починаєш захоплюватись. Це інтелектуальні гірки з мемами, фактами, історичними екскурсами й такими жартами, які змушують тебе перечитати речення вголос, аби хтось теж поржав. Тут є і коротка лекція про ГМО і вітаміни і чому іноді краще просто сказати «ммм, смачно» й не морочити собі голову класифікацією.
Це книжка, яка зненацька пробудила в мені цікавість до речей, що здавались нудними, академічними й не «моїми».
«Горішки гречки, зернівка рису, горіхи ліщини з ботанічного погляду такі самі фрукти, як і банани».
От і живіть тепер із цим.
Але я вже читала книжку Олексія Коваленка «Рослини-прибульці», і знала: якщо хтось і здатен зробити ботаніку цікавою навіть для людини без городу — то це він.
Плоди, класифікації, латинські назви — усе це здавалося мені далеким і трохи нудним. Чимось, потрібним хіба школярам або науковцям. Але Коваленку вдається неможливе: навіть термінологія в нього звучить як стендап. Бо, виявляється, усе, що я знала про їжу, — брехня.
? Помідори — фрукти.
? Полуниця — зовсім не ягода.
? Гречка — взагалі горіх.
? А ананас перетравлює вас, поки ви їсте його.
І це лише вершечок фруктово-овочевого айсберга.
Адже той поділ на «фрукти» й «овочі», яким ми користуємось із дитинства, — взагалі не витримує жодної наукової критики. Це більше про маркетинг, ніж про ботаніку.
Проте ця книжка — зовсім не про зубріння чи заумну науку. Вона написана з такою легкістю, добрим гумором і щирим бажанням ділитися знанням, що мимоволі починаєш захоплюватись. Це інтелектуальні гірки з мемами, фактами, історичними екскурсами й такими жартами, які змушують тебе перечитати речення вголос, аби хтось теж поржав. Тут є і коротка лекція про ГМО і вітаміни і чому іноді краще просто сказати «ммм, смачно» й не морочити собі голову класифікацією.
Це книжка, яка зненацька пробудила в мені цікавість до речей, що здавались нудними, академічними й не «моїми».
«Горішки гречки, зернівка рису, горіхи ліщини з ботанічного погляду такі самі фрукти, як і банани».
От і живіть тепер із цим.
20.05.2025
Напрочуд легка книга про речі, які важко просто пояснити.
Напевне, виникатиме одразу ж питання: «Чому це? Що там складного може бути?».
Пояснення може ховатися, як квіти арахісу, або ж майоріти як стрілки петрушки.
Кожен з нас існує, бо вживає ці продукти. Так-так, саме їх: фрукти та овочі. Але проблема полягає в тому, що нам нав’язали нічим не обґрунтовані стереотипи й ми продовжуємо в них вірити, не вивчаючи як є насправді. Про що я? Так, про те, що волоський горіх це зовсім не горіх (а для того, аби зрозуміти, що це - читайте книгу, вона того вартує!), кавун ніяка не ягода, а томат - не овоч. А про приналежність рису й пшениці, взагалі мовчу.
Ця книга - справжній ключ до розуміння того, що ми їмо. В ній знайдете абсолютно про все: як давно з’явився певний продукт, його походження, структуру й будову; як краще вживати, аби зберегти максимальну кількість вітамінів; як з’явилися й хто давні предки фрукти чи овоча. Особливість цієї книги - особливий стиль автора: поєднання гумору й наукових фактів та досліджень.
«У ягідному клубі настали непрості часи! Взаємні звинувачення й підозри призводять до позбавлення обраних членства в цій організації. Влаштуємо ж ботанічний рейд по його завсідниках!».
Напевне, виникатиме одразу ж питання: «Чому це? Що там складного може бути?».
Пояснення може ховатися, як квіти арахісу, або ж майоріти як стрілки петрушки.
Кожен з нас існує, бо вживає ці продукти. Так-так, саме їх: фрукти та овочі. Але проблема полягає в тому, що нам нав’язали нічим не обґрунтовані стереотипи й ми продовжуємо в них вірити, не вивчаючи як є насправді. Про що я? Так, про те, що волоський горіх це зовсім не горіх (а для того, аби зрозуміти, що це - читайте книгу, вона того вартує!), кавун ніяка не ягода, а томат - не овоч. А про приналежність рису й пшениці, взагалі мовчу.
Ця книга - справжній ключ до розуміння того, що ми їмо. В ній знайдете абсолютно про все: як давно з’явився певний продукт, його походження, структуру й будову; як краще вживати, аби зберегти максимальну кількість вітамінів; як з’явилися й хто давні предки фрукти чи овоча. Особливість цієї книги - особливий стиль автора: поєднання гумору й наукових фактів та досліджень.
«У ягідному клубі настали непрості часи! Взаємні звинувачення й підозри призводять до позбавлення обраних членства в цій організації. Влаштуємо ж ботанічний рейд по його завсідниках!».