Гаррі Поттер і в’язень Азкабану

Захоплююча, неймовірна насичена магічними пригодами історія продовжується. І це вже третя частина. Поки що з трьох прочитаних, це моя найулюбленіша. Тут мені вистачила і динаміки сюжету, і якось сюжет ще й рухався в глибину, в минуле, і головні герої дорослішають. А Дурслі все також продовжують вибішувати) Але оці 2 тижні, які Гаррі свм провів в готелі "Дірявий казан" - це просто щось. Це був вже такий не дитячий вчинок, коли він зібрав речі і пішов від Дурслів, попередньо зачаклувавши свою "тітку". Бо вона ганебно відізвалася про його батька Джеймса Поттера. В тому числі, батько Поттера в цій частині явиться нам, ми більше про ньго дізнаємося. Я раділа, що Гаррі мав хоча б трохи спокою і справжнього відпочинку від цих нестерпних Дурслів.

Також в цій частині з'являється професор Люпин, який дуже тепло і приязно ставиться до Гаррі , на віжміну від також мною ненависного професора Снейпа. З'являються дементори.
"Дементори - найгидомирніші істоти на нашій землі. Вони люблять гнилизну і відчай, і звідусіль висмоктують спокій, надію та радість.
Коли дементори поруч, у тобі зникають усі гарні відчуття і щасливі спогади. У твоїй пам'яті залишається тільки найжахливіше. " І от з такими створіння в тому числі доведеться давади раду Гаррі Поттеру. До речі, чим не опис депресії.

"В Азкабані в'язні потрапляють у пастку власного мозку, в якому не з'являється жодної радісної думки. Майже всі божеволіють за якісь кілька тижнів."

Ця частина дуже насичена подіями , новими фактами, героями. Важко було зупинитися її читати. Думаю, що скільки б не було сказано про цю історію, а вона продовжує захоплювати тих людей, які ще з нею не знайомі. І в цьому місці я радію як дитина, бо відношуся до цих людей, які не читали Гаррі Поттера і не знають, що буде далі.

"Твій батько живе в тобі, Гаррі, і його з'ява сталася тоді, коли ти найдужче цього потребував. Тож учора, ти справді бачив свого бітька...ти знайшов його в собі."

«Урочисто присягаю не затівати нічого доброго!»

Якщо є книжки, яким не потрібні відгуки – то це книжки про Гаррі Поттера. Про них вже було сказано так багато…про магічний світ, про персонажів, про сюжет, про символізм, про сенси (помітні та приховані), про те, що стало натхненням для авторки, про те, що надихає читачів. Гаррі Поттер – це дивовижна серія, з багатьох причин. Вона не ідеальна, звичайно ні. В цих книгах можна знайти безліч суперечливих моментів, починаючи з відсутності логіки в деяких магічних практиках, продовжуючи неінклюзивністю і відчутним консерватизмом, а закінчуючи особистістю авторки. З другим пунктом, до речі, чудово дає раду фан-фікшн – історії, написані фанатами, піднесли поттеріану на новий рівень. У фанфіках є те, що не можуть дати книжки прихильникам, які подорослішали й почали цікавитись дорослішими темами (тут мова не тільки про сексуальність, хоча це також). Але фанфіки – це окрема тема, про яку можна довго дискутувати. А цей відгук я хотіла присвятити своїй любові до поттеріани

Ще один ліричний відступ – історія про те, як ці книжки взагалі прийшли в моє життя. А прийшли вони дуже пізно, у 21 рік. Як так сталось? – не запитає ніхто, а я відповім: мені не пощастило народитись на 2 місяці раніше, ніж вийшов перший фільм. Я ще не вміла читати, але вже захоплено спостерігали за пригодами хлопчика, що вижив, на екрані телевізора. Книжки в нас вдома з’явились десь тоді ж, як на світових екранах відгриміла прем’єра Келиха Вогню. Але тут знову не зійшлись зірки, бо я пішла в школу і життя раптом стало доволі інтенсивним, треба було вчитись, робити уроки. Потім, у 2 класі здається, нам в школі задали прочитати філософський камінь. Я прочитала, переконалась, що від фільму це не сильно відрізняється (чомусь мені ніхто не пояснив, що вже з наступної книжки відмінностей стане значно більше), тож читати далі те, що я вже і так бачила, бажання не виникло. Потім вийшли останні фільми, я вже була в середній школі, історія про хлопчика-чарівника вже не здавалась такою цікавою, цікавішим ставало жити власне життя, зі всіма цими першими враженнями й підлітковими проблемами. Пройшло ще декілька років, справжнє життя почало здаватись не таким вже й приємним, зі всіма цими іспитами та важливими виборами. Захотілось повернутись у світ магії, тепер вже іншим шляхом – через книжки. Але в 16 років я чомусь щиро вважали себе надто дорослою, поттеріану – надто дитячою, тож цього разу моє знайомство з першоджерелом було відкладено через максимально дурні упередження. Довелось почекати ще 5 років, поки у 21 я не зрозуміла, що вже достатньо погралась в дорослу пані, а в книжок нема вікових обмежень. Так в моє життя повернулась магія.

Я почала читати 25 грудня, а закінчила 7 січня, тож тепер зимові свята мають додаткову приємну асоціацію. Перші книжки справді більше нагадували казки, ніж підліткове фентезі, але всі знають, що ця історія зростає разом з читачем. Вже було сказано, що поттеріану є, за що критикувати. Але мені зовсім не хотілось шукати мінуси й сюжетні діри, я просто насолоджувалась атмосферою, знайомою з дитинства, і цілим спектром емоцій, які ці тексти дарують. Це було повернення в дитинство, але одночасно з цим – свіжий погляд. Багато чого я б не роздивилась, якби читала це молодшою. Думаю, саме тому ці книги не втрачають актуальності донині, вони справді універсальні. Тепер я збираю ілюстровані видання, потім планую зібрати також всю серію в оригіналі, тож планую ще мінімум два перечитування. Всім іноді хочеться втікати у вигаданий світ, в якому не дістануться реальні проблеми – я однозначно тікатиму в Гоґвортс. Завжди.

Ну а лишити цей відгук (якщо цей текст можна ним називати) саме під третьою книгою серії мені захотілось, бо третій фільм є і буде моїм улюбленим, і саме в третій книзі з’являються персонажі, чиї історії ніколи не були розказані в каноні, але які отримали свій шанс в неймовірному різноманітті фанатського письма (так-так, мова про Мародерів! Покоління батьків Гаррі й Перша магічна війна особисто для мене є настільки ж важливою частиною чарівного всесвіту, який давно вийшов за межі семи оригінальних книжок).

Не знаю, кому треба було це прочитати й побачити, але можливо моя особиста історія нагадає вам вашу власну, пробудить приємні спогади, надихне розгорнути книжки й знову повернутися в рідні стіни школи чарів і чаклунства. А може це побачить людина, яка досі не прочитала ці книжки. Що ж, якщо саме ти – ця людина, то сприйми цей текст як лист-запрошення (який запізнився на n-ну кількість років), або як квиток на Гоґвортський експрес, зрештою, як особистий знак від долі! На тебе вже давно чекають майбутні друзі, власна чарівна паличка та мітла, Сортувальний Капелюх, затишна спальня в одному з чотирьох гуртожитків,  неймовірні смаколики у Великій Залі, а найголовніше –  нескінченні пригоди ✨

«Шкоди заподіяно!»