Гніздо

Саме той випадок, коли під час читання виникають дуже яскарві емоції - героїню хотілося захистити, обійняти, допомогти в критичних ситуаціях. Але неможливо врятувати людину, яка саме ще до цього не готова.

Коли заходить тема насилля, будь-якого - чи то емоційного, фізичного, сімейного, фінансового - у суспільства виникає (дурне насправді) питання, а чому просто не піти? В книзі якраз це чудово показано.

Складно піти від людини, якщо ти залежна від неї в усіх сенсах, якщо ти не маєш заощаджень і доводиться ховати гроші від власного ж чоловіка. Складно, якщо колись ти була самостійною й незалежною, а після одруження і народження дітей втратила всі навички.

Складно, бо ж були й хороші моменти. Та й не завжди чоловік був монстром. Та й зараз ніби буває добрим. Буває ж, правда?

А потім трапляється насилля. Після нього прийняти рішення ніби й простіше, бо ось воно, підтвердження правильності вибору піти. Але ж є діти, є родина, яка не хочеться руйнувати.

Такі думки постійно рояться в голові Кіри, головної героїні. Я тримала кулачки за цю вигадану героїню, яка списана із сотень, мільйонів реальних жінок.

Чудова книга! Вона звичайно не про сюжет, а про відчуття, про рефлексії, але все рівно до останього чекаєш фіналу і рішення Кіри. Чи вистачить їй сміливості піти, сил будувати життя самостійно? Не буду спойлерити, але повірте, історія варта того, щоб бути прочитаною. Одна з найкращих книг минулого читацького року. 5/5!

Як це жити з чоловіком, де кожне твоє слово чи погляд може призвести до вибуху його емоцій? Жити як на пороховій бочті, постійно у напрузі? Так жила Кіра, здавалось у щасливій сімʼї з гарним чоловіком та двома маленькими доньками. Але за приємним обличчям чоловіка був маніпулятор та абьюзер, поки жінка не тікає з доньками у невідомість.

Історія доволі напружена, я переживала емоції разом з героїнею, я жахалась поведінці Раяна, який міг змусити купатись дітей у холодному морі чи маніпулювати дружиною, хоч здавалось нікого і не ображав. Він уміло маніпулює емоціями, робить винною і такі відносини вимотують, тому що не тільки фізичний абьюзинг болить. Злість та ненависть що її бачила Кіра в очах коханого просто лякала, людина яка не вбачала у своїй поведінці нічого поганого.

Я повністю підтримувала героїню, єдине що ця втеча мала бути більш продуманою. Сама історія дуже щемка та щира, Кіра поступила сміливо та навчилась жити щасливо. Іноді треба обирати себе замість інших, мені книга неймовірно сподобалось.

Книга мені дуже сподобалася. Це глибока, емоційна та напружена історія про жінку, яка живе у стосунках, де панує насильство.

"Схопивши трохи одягу й заштовхнувши до машини двох маленьких доньок, Кіра Фей вирішує, що настав час покласти всьому край. Вона не знає, що робити й куди втікати, але якщо залишиться, пекло продовжиться...

З боку її життя завжди здавалося казкою: добрий і уважний чоловік із взірцевої ірландської родини, галасливі дітки, дім. Ніхто не знав, що насправді Раян контролює кожен її крок, впадає в нестримну агресію, унеможливлює спілкування з друзями й забороняє працювати.

Наважившись на втечу, Кіра зазнає труднощів: відсутність житла, коштів та опор — і починає сумніватися у своєму рішенні. Однак найголовнішою цінністю для неї є спокій доньок.

Тим часом Раян намагається зробити все, щоб повернути дружину додому…"

Авторка майстерно показує, як діє аб’юзер (на скріншоті типова історія початку таких стосунків, виділила ред-флегі). Як поступово вибудовується газлайтинг, ізолювання від близьких, руйнування самооцінки. Вражає, що навіть освічену, сильну жінку можна зламати, зробити залежною, якщо системно тиснути ?

В книзі дуже точно передано внутрішній світ жертви — її суперечливі думки, страхи, сором, спроби знайти виправдання чоловіку, а потім нарешті прагнення вирватися з цього кола.

Це історія про трансформацію жінки, яка довго мовчала, терпіла, але все ж знайшла в собі сили сказати «досить». Її шлях непростий, але реалістичний — і саме тому такий сильний ?

"Піти – це одна річ, не повернутися – зовсім інша."
"Суд – це щось велике і невідоме, і це її лякає. Оголити своє життя, опинитися у владі чужого рішення."
"Але, Кіро, річ у тому, що дітям не потрібно, щоб ви весь час були з ними. Хочете – вірте, хочете – ні, але дітям потрібно, щоб із вами все було гаразд."

Що ще хочу відмітити:

✔️На сайті видавництва писали, що книга сподобається прихильникам Колін Гувер і Фредріка Бакмана. «Гніздо» мені сподобалося набагато більше, ніж «Покинь, якщо кохаєш». Вони схожі лише тематикою, але стиль і глибина в О’Донел зовсім інші. Можливо тому, що книга Гувер розрахована на молоду аудиторію, а "Гніздо" – на більш зрілу (героїні 36 років). А з Бакманом взагалі не побачила паралелей. Хіба що психологізм.

✔️В книзі чудово змальована Ірландія — її побут, соціальні реалії. Наприклад, мене приємно здивувало, що бездомним там надають готель, поки вони чекають на муніципальне житло. Хотілося б, щоб і в нас жінки в скрутних ситуаціях мали, куди піти. А з деякими речами в Україні набагато простіше. Наприклад, знайти житло в оренду. Або розлучитися.

"Як вам відомо, ви не можете почати процедуру розлучення раніше, аніж через два роки після розставання."

✔️Ще одна річ, яка мені сподобалась — вкраплення згадок про улюблені книжки героїні, що робить текст теплішим, а Кіру — ближчою.

У підсумку

Це книга, яка викликає і співчуття, і захоплення. Вона змушує задуматися і додає надії ❤️

Раджу всім, хто цікавиться психологією стосунків, темою аб’юзу, розлучення й жіночої трансформації.

І якщо ви вмовляєте себе, що «усе добре», а вам насправді погано, то ця історія може стати поштовхом, щоб змінити своє життя.

"Якщо ви — пташка, то гніздо — найнебезпечніше для вас місце. Бо ж хижаки знають, де вас знайти."