Граф Монте-Крісто. Книга 1

Я досі не можу повірити, що таки закрила свій давній ґештальт і прочитала «Графа Монте-Крісто». Можливо, для когось читати такі об’ємні класичні романи — це база, але для мене це було ще тим випробуванням, тому я собою пишаюсь 🤩

І перше, що хочу сказати всім, хто роками боїться підступитися до цієї книги через її обсяг:
не бійтеся. Вона читається реально дуже швидко. Дюма пише настільки кінематографічно, що ти буквально бачиш усі сцени перед очима й відчуваєш себе учасником подій. Занурення в сюжет просто неймовірне, і саме тому ці 1000+ сторінок не відчуваються чимось непосильним.

Але одразу попереджаю: тут є все те, за що люди іноді бояться класики. Багато перепитувань, переказувань, зайвої ввічливості й моментів, де текст відверто переливається з пустого в порожнє. Наскільки я знаю, в той час авторам платили за обсяг, тому я, звісно, все розумію: чоловік любив гроші й заробляв їх як міг, тож нуль засудження, сто відсотків розуміння. Але мене це місцями страшенно бісило, не буду брехати.

Якщо ж вас лякає не обсяг, а саме слово «класика», то тут теж можна видихнути. «Граф Монте-Крісто» — це не нудний роман, де всі страждають, дивляться у вікно і розмірковують про сенс буття. Це дуже захоплива пригодницька історія з інтригами, помстою, таємницями, купою персонажів і сюжетними поворотами. І що особливо приємно — майже кожен герой тут з’являється не просто так. Усі ще зіграють свою роль, повірте.

У центрі сюжету, звісно ж, наш драматичний граф, неймовірний Едмон Дантес, якому судилося втратити все і провести у в’язниці довгих 14 років. А далі він виходить і вирішує присвятити своє життя помсті. І спостерігати за тим, як він красиво, методично й дуже ефектно руйнує життя своїм кривдникам, було, звісно, неймовірно захопливо. Але паралельно мене не відпускало питання: а воно точно того варте?

Бо по факту Едмон поклав добру частину свого життя на вівтар помсти. І сюжетна лінія з Вільфором, як на мене, дуже добре показує, до чого це все зрештою призводить. Саме там наш граф нарешті вимикає комплекс Бога і розуміє, що зайшов уже надто далеко, а якщо не зупиниться, то накоїть ще більшого лиха. І мені дуже сподобалося, що роман не просто смакує помсту як щось красиве, а все ж показує її наслідки.

Але не можу не сказати і про те, що в цій історії є своя казковість. Наприклад, просто феноменальне здоров’я графа. Людина провела у в’язниці 14 років, і при цьому ні цинги, ні якихось серйозних хвороб, ні відчутних наслідків такого життя. На фоні того, скільки він просидів у замку Іф, це виглядає вже трошки фантастично, але окей, пробачимо.

І ще: яка ж драма-квін наш граф, це просто щось. Оці його постійні нагнітання, ефектні появи, загадкові паузи, театральність буквально в усьому — це було і прекрасно, і смішно водночас. Але сюжетна лінія наприкінці з Максиміліаном мене просто добила. Я досі не розумію, як можна було так вчинити зі своїм другом. Людина і так мучилась, а граф ще й тримав його в напрузі та секретах цілий місяць. Ало, графе, у тебе з головою все ок? Оце мені дуже не сподобалося.

Щодо фіналу, то він для мене вийшов доволі логічним і правильним. Чесно кажучи, мені було б дуже дивно, якби Едмон і Мерседес у підсумку знову зійшлися. Вони надто багато пережили, надто сильно змінилися, та й самі говорили, що від тих молодих закоханих людей уже майже нічого не залишилося. Тому така кінцівка мені здалася цілком життєвою. Сподіваюся, у них із Гайде все буде добре, бо після всього пережитого хочеться хоча б трохи спокою для цього чоловіка.

Загалом «Граф Монте-Крісто» — це дуже крута пригодницька історія, яка читається набагато легше, ніж може здатися на перший погляд. Тут є інтриги, драма, яскраві сюжетні повороти, купа персонажів, які врешті-решт складаються в одну велику картину, і дуже багато справедливості в її найприємнішому для читача прояві: кожен отримує по заслузі. Тож якщо у вас, як і в мене, трохи загострене відчуття справедливості, то є всі шанси, що роман вам дуже зайде.

🖤9/10🖤

Велика книга, яка не втратить свого шарму і через сотні років.
В юності я чомусь пройшов повз книгу. Чи то тому, що я читав тоді мало, чи то тому, що читав щось інше. Але в цьому є і плюс. В дорослому віці інакше дивишся на світ, ніж у 15. Є навіть думка, що варто перечитати ті книжки, які читав у юності, щоб порівняти враження. Є відчуття, що якби я зараз прочитав «Три мушкетери», я б у їхніх образах побачив не лише шляхетних і самовідданих друзів, а ще й шалапаїв, які полюбляють вплутуватися у неприємності, ставити під загрозу безпеку держави та битися лише з тієї причини, що «я б'юсь, бо я б'юся!»=)
Але мова зараз не про мушкетерів.
«Граф Монте-Крісто» - це, всупереч багатьом думкам, не зовсім історія помсти. Книга набагато глибша. Вона не раз змусить читача разом із головним героєм оцінити той чи інший вчинок через призму Святого Письма. Так, так! Дантес дуже віруюча людина. І ця віра в нього в душі ніколи не вмирала. Він міг бути або гарячим, або холодним, але ніколи всього лише теплим. Можливо, тому Бог його й не залишив, хоча, можливо, й зволікав прийти (на думку головного героя)...
Перед нами розкривається полотно життів, незліченна кількість образів і постійне заглядання в душу людську. Ми зможемо побачити і душі чисті, і душі, «в них же гади, їм же немає числа», ми зможемо побачити, що людина завжди жне те, що сіє, і байдуже, що людина й думати забула, що вона щось там посіяла роки й десятки років тому. Ми зможемо впізнати себе повністю або частково в цих образах і матимемо змогу поміркувати, чи то була історія про помсту, чи то було чимось іншим, глибшим.
Чи варто говорити, що майже всю книжку можна розібрати на цитати? Все-таки класика це класика. Щільність закладених ідей, думок, питань просто зашкалює.
Особисто для мене ця історія була не стільки про помсту, скільки про «промисел Божий» у його розумінні як постійну постановку людини перед вибором добра чи зла. Найбільше це помітно на прикладі Кадруса, але, якщо вдуматися, то й на прикладі інших це помітно. Адже вся помста Монте-Крісто якраз і полягала в тому, щоб поставити людину перед вибором. І він ніколи цього вибору в людини не забирав ніколи, і її подальша доля могла би бути інакшою, якби людина обрала добро і каяття.
Один із найкращих прикладів художньої літератури взагалі.