Книга розповідає про судмедексперта, який намагається почати нове життя в маленькому містечку, але виявляється втягнутим у розслідування серії жорстоких убивств. Сюжет інтригуючий, і і оці описи чаю як розкладається тіло після смерті, личинки і все-таке - досить цікаво. Автору вдалося створити напружену атмосферу провінційного містечка, де всі знають одне одного, а таємниці приховані за кожним кутом.
Проте в середині історії я відчула, що динаміка трохи просіла. Моменти з детальним описом процедур чи роботи з тілом іноді здавалася надто затягнутими, а головний герой не завжди діяв переконливо.
Розв’язка була несподіваною, але не настільки сильною, щоб залишити після себе “вау-ефект”.
Якщо ви любите трилери з медичним ухилом, ця книга може вам сподобатися. Але якщо шукаєте щось абсолютно унікальне, Хімія смерті може видатися просто “ще одним трилером”. Для мене це була цікава історія, але не Тесс Герітсен
Мені сподобалось дивитись на злочини під трохи новим кутом, через нові дослідження, як це робив головний герой цього детективу. Також цікаво було, як Девід намагається влитися в громаду маленького містечка, хоче стати своїм. Це відкриває ще одну сюжетну лінію, котра стосується особистості героя, а не лише подіям, присвяченим розкриттю злочину. І це насправді заплутує читача. «Хімія смерті» - той детектив, де ви можете здогадатися, хто ж вбивця, але не думайте, що на цьому сюрпризи для вас закінчаться, автор приберігає для вас таємні карти в рукаві.
Кінцівка. Ну, трохи мелодраматична, як на мене. Але ж ми стільки натерпілися, доки читали всю цю жестяку, що маємо право на маленьку винагороду.
Текст читається легко. Не є суперноваторським і якимось особливо й глибоко психологічним, проте сюжет тримає і для легенького детективу цього достатньо.
Маленьке англійське містечко, куди переїхав лікар, судовий антрополог Девід після смерті дружини і доньки. Він шукав спокійного життя, але в лісі знаходять понівечене тіло, тож про це доведеться забути...
А далі вже ми занурюємося в розслідування в маленькому містечку, яке має свої особливості. Всі ніби й знають одне одного, але присутні й місцеві образи,що ускладнює пошуки маніяка.
Було цікаво, часом напружено. Та й атмосферно все, ліс, гроза, грім і дощ. Оце напруження, коли відчуваєш, що за жертвою слідкують, чекаєш цього нападу. Не скажу, що це найкраща історія такого плану серед тих, які я читала, але я люблю такі історії, тож і ця сподобалася. Всі кажуть, що друга книга цікавіша, тож її теж читатиму.
В книзі присутні описи розкладання тіла, деякі не дуже приємні сцени. Тож якщо ви чутливі до такого - краще відкласти. Але мені було нормально.
Є трохи містики. Лікар бачить сни про своїх загиблих рідних, які попереджають його його про небезпеку.
Тишу англійського провінційного містечка порушує звістка про моторошну знахідку - напіврозкладене неопізнане тіло з ознаками насильницької смерті. Останки настільки спотворені, що складно навіть визначити стать.
Добре, що, за збігом обставин (ага!), у цій глушині проживає блискучий кримінальний антрополог Девід Гантер (чоловіча версія докторки Бреннан, тільки трохи скромніша), який мимоволі стає учасником розслідування.
Саймон Бекетт - журналіст, що певний час спеціалізувався на кримінальній антропології й навіть робив дослідження з галузі для The Daily Telegraph, тому, якщо ви чекаєте на бридкі подробиці про трупне розкладання, личинок, мух і все таке, то вони тут є.
А похмура атмосфера англійської глибинки, оточеної болотами й лісами, де орудують браконьєри, додає сюжету моторошної таємничості й навіть містичності (деякі подробиці наштовхують на думку про якийсь культ).
Я трохи не зрозуміла деякі авторські прийоми, а кінцівка здалася мені дууууже затягнутою, та я хочу ще! Добре, шо в мене вже є дві наступні книги серії