Мені сподобалось дивитись на злочини під трохи новим кутом, через нові дослідження, як це робив головний герой цього детективу. Також цікаво було, як Девід намагається влитися в громаду маленького містечка, хоче стати своїм. Це відкриває ще одну сюжетну лінію, котра стосується особистості героя, а не лише подіям, присвяченим розкриттю злочину. І це насправді заплутує читача. «Хімія смерті» - той детектив, де ви можете здогадатися, хто ж вбивця, але не думайте, що на цьому сюрпризи для вас закінчаться, автор приберігає для вас таємні карти в рукаві.
Кінцівка. Ну, трохи мелодраматична, як на мене. Але ж ми стільки натерпілися, доки читали всю цю жестяку, що маємо право на маленьку винагороду.
Текст читається легко. Не є суперноваторським і якимось особливо й глибоко психологічним, проте сюжет тримає і для легенького детективу цього достатньо.
Маленьке англійське містечко, куди переїхав лікар, судовий антрополог Девід після смерті дружини і доньки. Він шукав спокійного життя, але в лісі знаходять понівечене тіло, тож про це доведеться забути...
А далі вже ми занурюємося в розслідування в маленькому містечку, яке має свої особливості. Всі ніби й знають одне одного, але присутні й місцеві образи,що ускладнює пошуки маніяка.
Було цікаво, часом напружено. Та й атмосферно все, ліс, гроза, грім і дощ. Оце напруження, коли відчуваєш, що за жертвою слідкують, чекаєш цього нападу. Не скажу, що це найкраща історія такого плану серед тих, які я читала, але я люблю такі історії, тож і ця сподобалася. Всі кажуть, що друга книга цікавіша, тож її теж читатиму.
В книзі присутні описи розкладання тіла, деякі не дуже приємні сцени. Тож якщо ви чутливі до такого - краще відкласти. Але мені було нормально.
Є трохи містики. Лікар бачить сни про своїх загиблих рідних, які попереджають його його про небезпеку.
Тишу англійського провінційного містечка порушує звістка про моторошну знахідку - напіврозкладене неопізнане тіло з ознаками насильницької смерті. Останки настільки спотворені, що складно навіть визначити стать.
Добре, що, за збігом обставин (ага!), у цій глушині проживає блискучий кримінальний антрополог Девід Гантер (чоловіча версія докторки Бреннан, тільки трохи скромніша), який мимоволі стає учасником розслідування.
Саймон Бекетт - журналіст, що певний час спеціалізувався на кримінальній антропології й навіть робив дослідження з галузі для The Daily Telegraph, тому, якщо ви чекаєте на бридкі подробиці про трупне розкладання, личинок, мух і все таке, то вони тут є.
А похмура атмосфера англійської глибинки, оточеної болотами й лісами, де орудують браконьєри, додає сюжету моторошної таємничості й навіть містичності (деякі подробиці наштовхують на думку про якийсь культ).
Я трохи не зрозуміла деякі авторські прийоми, а кінцівка здалася мені дууууже затягнутою, та я хочу ще! Добре, шо в мене вже є дві наступні книги серії