Хлопчик, який намалював Аушвіц: Правдива історія надії та виживання

Вражаюча історія хлопчика, який був ув'язнений в Аушвіці, Гросс-Розені й Бухенвальді, зміг вижити і відобразив власну історію у вигляді нотаток і кольорових малюнків

Такий моторошний розділ нашого минулого написали люди. І саме люди здатні створити світліше майбутнє...

Томас Ґеве, 2020

У червні 1943 року, після довгих років скрути і переслідувань, тринадцятирічного Томаса Ґеве та його матір депортували до Аушвіцу. Після прибуття їх розділили і хлопчик залишився сам. Попереду його чекали двадцять два суворі місяці перебування у таборах смерті і нелюдська жорстокість нацистів. Але Томас ніколи не втрачав бажання жити.  

Йому було п’ятнадцять, коли його звільнили з Бухенвальду. Це був третій концтабір, який він пережив. Ще перебуваючи в Аушвіці, Томас намагався детально відтворити все, що відбувалося у нацистському світі: він схематично змальовував усі події в реальному часі, використовуючи деревне вугілля та клаптики цементних мішків. Оригінальні ескізи не збереглися, проте пам’ять про зображене закарбувалася у свідомості, і відразу після війни він знову взявся за олівець. Щоб зберегти пам’ять про своїх втрачених друзів і мільйони жертв Голокосту, Томас намалював понад вісімдесят простих і водночас пронизливо деталізованих малюнків, де зображав не лише жахи і темряву таборів смерті, а й повсякденні події, прояви людяності, підтримки і дружби. А згодом доповнив власну історію словами. 

Попри все зло, що наповнювало концентраційні табори, його розповідь — це разюче підтвердженням сили життя. «Хлопчик, який намалював Аушвіц» — це живе свідчення війни очима дитини, яка попри темряву зберегла у собі здатність спостерігати і запам'ятовувати кожну деталь навколо.

Чому варто прочитати книжку «Хлопчик, який намалював Аушвіц»? 

• У перші дні після звільнення із табору Томас роздобув кілька викинутих есесівських пайкових карток і кольорових олівців й намалював понад 80 малюнків, які за останні 76 років стали важливим документом про життя у концтаборах. 
• Унікальне свідчення дитини, яка зберегла у собі здатність спостерігати і запам'ятовувати кожну деталь навколо себе, і вижила у концтаборах смерті.
• Написана у співавторстві з журналістом Чарльзом Інґлфілдом
• Видання доповнене передмовою Стівен Д. Сміт, доктора філософії, виконавчого директора Фундації Шоа Каліфорнійського університету, США, Кафедра ЮНЕСКО з питань освіти про геноцид

Про автора:

Томас Ґеве (Thomas Geve) — інженер, письменник і єврей, який пережив Голокост. Його досвід викладено у двох книгах і двох документальних фільмах. Перша книга  Youth in Chains, що розповідає про його воєнні роки, була згодом перевидана і перекладена шістьма мовами. Друга книга про післявоєнний досвід, була опублікована німецькою мовою. Крім того, його малюнки також були окремо опубліковані і зняті у франкомовному документальному фільмі.

Цитати:

Часто можна почути: уцілілі жертви Голокосту замовкли після Другої світової війни. Справді, для багатьох ті страждання стали занадто болісними, щоби знову поринати в ті спогади.

Звір фашизму залишався сильним і неушкодженим. Кровоточили тільки його східні ікла.

— Коли про сім’ю нічого не чути, — говорив він, — то побоюєшся найгіршого або надієшся на диво. Тоді ж отримуєш звістку з якогось табору. Живі. І ти відчуваєш, як тобі пощастило. Але дуже скоро, коли їхня нещасна доля стає ще гіршою, шкодуєш, що взагалі колись про все це дізнався. Адже тепер вигадані страхи стають достеменно відомими.

Це свідчення має розповісти прийдешнім поколінням про минуле, щоб вони точно знали, що сталося, й усвідомлювали глибокий сенс цього. Сподіваюся, з пам’яттю про це люди ухвалюватимуть мудрі рішення і створюватимуть краще життя та майбутнє для всіх і скрізь.

Про це ми мріяли. І це може стати нашою спадщиною.