Чесно, незнаю в чому тут проблема — чи то в мені, чи то в книзі. Але одне з двох: або я не з тих, хто кайфує від сапсенсу, або ця конкретна історія просто не склалась. І, якщо чесно, я таки ставлю на друге. Бо сапсенс — це ж не просто "робимо вигляд, що ось-ось щось буде". Сапсенс — це ж про напругу, очікування, передчуття чогось лихого. Це тривожність, яка повільно підкрадається, створюючи атмосферу, де навіть звичайні речі здаються підозрілими. Але тут я цього не відчула. Точніше, було відчуття, що історія весь час намагалась стати чимось — і так до кінця й не стала.
Я не претендую на істину в останній інстанції — цілком можливо, це особисте сприйняття. Комусь така атмосфера зайде на ура. Але саме тому я й вирішила не писати традиційного розгорнутого відгуку. Спочатку хотіла — було багато думок, питань, емоцій. Але з кожною сторінкою все більше відчувала: це з тих книг, що працюють або повністю, або ніяк. Як у Террі Пратчетта (не за жанром, звісно, а за принципом): або твоє — або ні. Знаєте, бувають книги настільки погані, що хочеться написати гнівний відгук, аби вберегти інших від даремно витраченого часу. Але є й інші, як-от ця — не моя, проте не погана. Історія, яка має усі шанси для когось стати справжнім відкриттям, хоч і не стала такою для мене.
А ще я не можу пройти повз напис на обкладинці:
"Найоригінальніший і наймоторошніший трилер останнього часу" — і отут я категорично не згодна.
🔹 Оригінальний?
Для мене — ні. Навпаки, здається, автор пішов шляхом найлегшого спротиву: розв’язка ніби спеціально створена такою, щоб можна було закрити будь-які сюжетні діри фразою “так було задумано”.
🔹 Моторошний?
Лише намагався бути. Відчувалась спроба створити атмосферу дискомфорту, але до справжньої моторошності не дотягнулась.
🔹 Трилер?
У перших главах ще зберігалося відчуття, що щось буде. Але з кожною сторінкою трилерність кудись танула.
Тому, але як трилер — точно ні. Як психологічна драма з елементами сапсенсу — можливо. Проте, як я вже казала, цю книгу варто читати, щоб самому вирішити: «ваше» чи ні.
Якщо читали - діліться своїми враженнями в коментарях, було б дуже цікаво почитати)
Ой, геть забула сказати, я забираю усі свої слова про те, що це віє вайбом книги «Камінь. Ножиці. Папір.» 🥲
Кінець - досить неочікуваний. Змушує ще раз все переосмислити, і мені довелось повернутись до деяких моментів, щоб краще зрозуміти, як усе було побудовано. Це точно не книга для тих, хто любить чіткі відповіді. Тут усе про атмосферу, незручність і напругу. Якщо вам подобаються дивні, психологічні речі, вам точно зайде.
Особливо цікаво було спостерігати за головною героїнею - її внутрішні монологи, сумніви, спогади. Все подано дуже особисто, майже інтимно, і це робить історію ще більш напруженою. Місцями здавалося, що я читаю не трилер, а роздуми людини на межі. Це дуже незвичне чтиво - повільне, гнітюче, але водночас воно чіпляє