Але в той же час хочеться процитувати уже класичний вираз одного з колишніх президентів України: «Так це вже все було!».
Книга описує вторгнення червоної армії в Україну, і затяту боротьбу українців за свою свободу.
І якщо додати сюди ракети та інтернет - то це був би опис того, як ми живемо у 2022 році.
«Наша сила - в селах»
Бо, як тоді села тримали удар, так і зараз саме села та маленькі містечка стали тією перепоною, через яку обламалися ₚосіянці.
Тому і постраждали найбільше.
Деякі спалені до тла.
Як і тоді, так і тепер в Україну навалили кацапчуки, яких прислали з Курська з бандітізмом боротися. Тільки нині формулювання змінилися.
Як тоді, так і тепер, є люди, яким в голову піднасрала пропаганда, і які чекають руський мір.
Як тоді, так і тепер, є голови сел, які відразу здають території загарбникам та стають колаборантами.
Але, як і тоді, так і тепер, українці в більшості своїй готові виборювати своє право на незалежність.
Як тоді, так і тепер, люди, навіть в умовах війни, закохуються, одружуються, народжують дітей, живуть на той максимум, який дозволяє ситуація.
Для українців не підходить біблійська заповідь, коли тебе б‘ють по лівій щоці, то підстав праву - бо маємо такого сусіда, що буде бити до смерті. Бо хоче винищення нашого народу. Бо потрібні сусіду багатства нашого краю.
Жоден народ не переживав усього того, що переживала і переживає Україна.
Український народ завжди готовий до боротьби за свої кордони та свою свободу.
Бо ця боротьба йде не одне століття.
Неймовірно-болюча книга.