Я читав колись в перекладі Віктора Батюка і Олександра Овсюка, в 90-ті це було класно, але якщо читати оригінал, то помітно, що українські перекладачі трохи пригладили брутальність і зробили куди більш пуританськими сексуальні сцени в романі Маріо Пьюзо.
Цікаво як воно вийшло зараз.
Загалом, роман надзвичайно захоплюючий. Дає можливість відчути аромат італійської Америки. Єдине, що з часом виникає питання, що Дон Корлеоне аж надто мудрий і вишуканий для лідера гангстерського клану, скажімо, це далеко не Тоні Сопрано, це справжні політик.
З іншого боку, напевне так і було задумано.
Та напевне несправедливо називати це роман гангстерським, це справжня сімейна сага. Щоправда з італійським ароматом.
Історія покоління, яке приїхало в Штати в 1900-ті, стало на ноги в 1920-ті, пройшло через Велику депресію, а його діти і онуки стали справжніми американцями, які мають невід'ємне право на життя, свободу і щастя, ну і здобувають його відповідно до свого національного характеру і звичок.
Сюжет сповнений напружених моментів, зрад і кровопролиття, але в той же час передає глибокі емоції та важливі уроки про силу сім’ї, вірність і честь. П’юзо створює персонажів з такою психологічною глибиною, що читач починає відчувати до них певну симпатію, навіть коли вони здійснюють страшні вчинки.
Мова роману проста, але водночас насичена деталями, що робить читання захопливим та незабутнім. “Хрещений батько” — це не просто історія про злочинність, а справжня сага про владу, амбіції та людську природу. Книга залишає глибокий слід і спонукає замислитися над складністю морального вибору.