Відгуки і рецензії читачів
12.07.2024
Яскрава і кольорова книга, вирішила, що мені просто потрібно перечитати всі книги, які виходять у видавництві Артбукс. Хоча незважаючи на оформлення книга торкається серйозних тем: життя, смерті, донорства органів, депресії, намагання віднайти сенс життя після втрати.
Сюжет: Джонні чекає на пересадку серця, а поки він під'єднаний до “Берлінського серця” – апарату, який переганяє його кров. Але “кров, виявляється, доволі розмуна, вона шарить, коли перебуває за межами тіла і їй це не подобається” і через всі ці апарати збільшується ризик підхватити інфекцію. Джонні майже все дитинство і підліткові роки провів у лікарнях і він хоче жити нормальним життям. Але для того, щоб отримати нове серце, життя іншого підлітка повинно закінчитися.
Нів переживає втрату – її брат-близнюк загинув. Вона звинувачує себе, хоча ще нещодавно вона мріяла вийти з його тіні, адже він був таким “золотим хлопчиком” і “гордістю батьків”.
Мені сподобалась мова автора, як книга написана. Мені подобається, коли підлітки в книжці розмовляють як підлітки: “Жити зі смертним вироком – повне лайно, скажу я вам. Якийсь розумака може тут вставити недолугу ремарочку, що, мовляв, усі ми рано чи пізно підемо на корм хробакам, одна, поверте мені на слово, я один із перших у списку”, чи “За такою логікою наше життя – це якийсь галімий пробник або демо-версія, і все найкраще нас чекає лише після смерті”. Мені це нагадало мову головного героя з “Над прірвою у житі” Селінджера.
Трохи мені був не зрозумілий один момент, майже на початку книги: головному герою 15 років, його мамі 35, тобто вона його народила у 20. Але далі автор пише, що “До того як я з'явився на світ, батьки вже майже змирилися з думкою, що ніколи не матимуть дітей”. Мені здалось це дивним, бо зазвичай 20 років – це не той вік, коли втрачають надію стати батьками. Я хз що це, чи не догледів редактор у авторки, чи одруківка в українському виданні з перекладом, ну типу переплутали 35 і 45 хоча б?
Багато в чому ця книга нагадує книги янг-едалт Джона Гріна, особливо “Провину зірок”. Також сеттінг лікарні чимось нагадував книгу “Завтра, завтра, завтра” Габріель Зевін.
Сюжет: Джонні чекає на пересадку серця, а поки він під'єднаний до “Берлінського серця” – апарату, який переганяє його кров. Але “кров, виявляється, доволі розмуна, вона шарить, коли перебуває за межами тіла і їй це не подобається” і через всі ці апарати збільшується ризик підхватити інфекцію. Джонні майже все дитинство і підліткові роки провів у лікарнях і він хоче жити нормальним життям. Але для того, щоб отримати нове серце, життя іншого підлітка повинно закінчитися.
Нів переживає втрату – її брат-близнюк загинув. Вона звинувачує себе, хоча ще нещодавно вона мріяла вийти з його тіні, адже він був таким “золотим хлопчиком” і “гордістю батьків”.
Мені сподобалась мова автора, як книга написана. Мені подобається, коли підлітки в книжці розмовляють як підлітки: “Жити зі смертним вироком – повне лайно, скажу я вам. Якийсь розумака може тут вставити недолугу ремарочку, що, мовляв, усі ми рано чи пізно підемо на корм хробакам, одна, поверте мені на слово, я один із перших у списку”, чи “За такою логікою наше життя – це якийсь галімий пробник або демо-версія, і все найкраще нас чекає лише після смерті”. Мені це нагадало мову головного героя з “Над прірвою у житі” Селінджера.
Трохи мені був не зрозумілий один момент, майже на початку книги: головному герою 15 років, його мамі 35, тобто вона його народила у 20. Але далі автор пише, що “До того як я з'явився на світ, батьки вже майже змирилися з думкою, що ніколи не матимуть дітей”. Мені здалось це дивним, бо зазвичай 20 років – це не той вік, коли втрачають надію стати батьками. Я хз що це, чи не догледів редактор у авторки, чи одруківка в українському виданні з перекладом, ну типу переплутали 35 і 45 хоча б?
Багато в чому ця книга нагадує книги янг-едалт Джона Гріна, особливо “Провину зірок”. Також сеттінг лікарні чимось нагадував книгу “Завтра, завтра, завтра” Габріель Зевін.