Відгуки і рецензії читачів
27.03.2025
Мене настільки захопив цей трилер, що я слухала його кожну можливу хвилинку (навіть на роботі, тільки тссс). В книжці ведеться оповідь від кількох осіб почергово. Чоловік має синдром прозопагнозії, - це розлад сприйняття обличчя, при якому здатність впізнавати обличчя загублена, але при цьому здатність впізнавати предмети в цілому збережена. Його дружина, входить в маленьке коло осіб хто знає про це його захворювання, бо він майже нікому про це не розповідає, вона навіть допомагає навіть йому в деяких моментах, наприклад, на вечірках, підказує кого б він мав точно знати. І от, на річницю їхнього шлюбу, вони вирушили в подорож на виграні квитки в лотереї пожити в каплиці-готелі. Попадають в завірюху, довга дорога, недомовки один між одним, а сама каплиця виявляється дуже дивною та моторошною, без нормального світла, опалення та води. Та їх шлюб тріщить по швам як і ця подорож, яка б мала їх навпаки зблизити. Але наймоторошніше - з цієї подорожі має повернутись тільки один... Сюжет досить цікавий, події відбуваються поступово і не затягнуто, герої досить неординарні, хоч часом і дивують своєю поведінкою. Я майже одразу зрозуміла в чому основна проблема і що може піти не так в цій подорожі, але всеодно було дуже цікаво!
16.03.2024
Сімейна пара виграє в лотереї вікенд у стародавній шотландській церкві (Каплиця на Чорних Водах), переобладнаній в житловий будинок. Вони їдуть у подорож, щоб налагодити стосунки, які тріщать по швах.
Є Адам — сценарист, що не розпізнає риси обличчя. У нього прозопагнозія, неврологічний розлад.
Амелія — дружина Адама, що працює в притулку для тварин.
І Боб — старий чорний лабрадор.
А ще листи, які пише (але не надсилає) дружина чоловікові на річниці весілля. Вони веселі, закохані, розчаровані, сумні і злі. Ці листи підсумовують спільно прожитий рік.
Отож зима, ніч, мало бензину, відсутність людей поруч, замкнені двері, старовинний будинок, кролик, проблеми з освітленням, жінка у вікні... Авторка з усіх сил намагалася створити загрозливу атмосферу. Часом їй вдається, а часом хочеться позіхати.
Книжка читалася трохи нудно і я не дуже емпатувала персонажам. Десь за 40 сторінок до кінця ми розуміємо дещо, що перевертає усе з ніг на голову, але вау-вау не стається. Деякі роздуми про стосунки сподобалися. Оцінюю "Камінь, ножиці, папір" десь на три зірочки.
Є Адам — сценарист, що не розпізнає риси обличчя. У нього прозопагнозія, неврологічний розлад.
Амелія — дружина Адама, що працює в притулку для тварин.
І Боб — старий чорний лабрадор.
А ще листи, які пише (але не надсилає) дружина чоловікові на річниці весілля. Вони веселі, закохані, розчаровані, сумні і злі. Ці листи підсумовують спільно прожитий рік.
Отож зима, ніч, мало бензину, відсутність людей поруч, замкнені двері, старовинний будинок, кролик, проблеми з освітленням, жінка у вікні... Авторка з усіх сил намагалася створити загрозливу атмосферу. Часом їй вдається, а часом хочеться позіхати.
Книжка читалася трохи нудно і я не дуже емпатувала персонажам. Десь за 40 сторінок до кінця ми розуміємо дещо, що перевертає усе з ніг на голову, але вау-вау не стається. Деякі роздуми про стосунки сподобалися. Оцінюю "Камінь, ножиці, папір" десь на три зірочки.