Є Адам — сценарист, що не розпізнає риси обличчя. У нього прозопагнозія, неврологічний розлад.
Амелія — дружина Адама, що працює в притулку для тварин.
І Боб — старий чорний лабрадор.
А ще листи, які пише (але не надсилає) дружина чоловікові на річниці весілля. Вони веселі, закохані, розчаровані, сумні і злі. Ці листи підсумовують спільно прожитий рік.
Отож зима, ніч, мало бензину, відсутність людей поруч, замкнені двері, старовинний будинок, кролик, проблеми з освітленням, жінка у вікні... Авторка з усіх сил намагалася створити загрозливу атмосферу. Часом їй вдається, а часом хочеться позіхати.
Книжка читалася трохи нудно і я не дуже емпатувала персонажам. Десь за 40 сторінок до кінця ми розуміємо дещо, що перевертає усе з ніг на голову, але вау-вау не стається. Деякі роздуми про стосунки сподобалися. Оцінюю "Камінь, ножиці, папір" десь на три зірочки.