Кіберджанк. Неонові історії

Напевно важко щось принести суттєво нове у жанр кіберпанку. Він уже як релікт, зі своїми установленими канонами та особливостями. Тому, кожна нова книга ризикує стати вторинною копією попередніх. Скажу відразу, що я побоювався, що мене може розчарувати роман. Все ж таки праотець і отець кіберпанку Філіп К. Дік та Вільям Ґібсон задали свої особливі вимоги й заповіді для цього жанру. Але поряд з тим, у мене були якісь внутрішні переконання, що ця книга буде цікавою та самобутньою.
Як би мене попросило видавництво, чи автор, написати на обкладинці маленьке резюме в стилі Нью-Йорк Таймс, то це були б такі слова: "Самобутньо! Це певне переосмислення Чи мріють андроїди про електричних овець? Філіпа К Діка на новий лад." А що конкретно я мав на увазі? Зараз вам розповім детальніше.
Як на мене, зовсім невдала анотація, вона максимально узагальнена, та не відображає змісту та історії, чи то пак історій книги. Але ми знаємо, наскільки анотації бувають оманливими та не правдоподібними.
Сама структура тексту розділена на дві частини. У першій частині Сектор просвітлення ми маємо класичний кіберпанк. Історію про програмера Ґрея та його дівчину Олю, яка безслідно зникає. Це цікава, динамічна історія, яка інтригує та задає тон книзі та вводить нас у цей світ, визначає головну проблематику книги. Далі ми маємо умовно другу частину книги Сектор Синхронізація, яка розбита на шість менших оповідань, що доповнюють цілісно історію першої частини.
Головним мотивом книги я б виділив проблематику доцільності та гуманності створення клонів. Наділення їх - фальш спогадами, використання їх експериментах, де "штучних" людей не так жаль в порівнянні зі "справжніми" людьми. Хоча це лише частинка ланки, яка відкривається нам у книзі. Транснаціональні корпорації введуть запеклу боротьбу за володінням інформації, що означає нові технології, нові види озброєнь, нові досягнення в генній інженерії, біомеханіці. Створення клонів, це просто проміжний етап досягнення більш високих цілей. Спочатку клони були недовговічними, як у випадку репліантів Філіпа К Діка, потрібно було побороти цю проблему. Поборовши її, клони могли виконувати важкі роботи та місії, не піддаючи ризику людей, як от перельоти та колонізація Марсу. Їх створювали під певні задачі. Та навіть продовження життєвого циклу клону не є вершиною цього ланцюга. Корпорації, багатії, мріяли створити ще дві дуже важливі речі - безсмертя та захистити це безсмертя. Вони працювали над пересадкою людської свідомості до клону чи андроїда. А захистити ці інтереси, мали б воїни нового типу, а саме ШІ, якому також можна було б надати фізичну оболонку та наділити його паранормальними можливостями, який в змозі нейтралізовувати, вимикати інших бойових андроїдів та навіть людей. Тож ці амбітні багатоцільові задачі породили справжню шпигунську війну між корпораціями та їх синдикатами, з численними жертвами, тих хто забагато знав про ці проєкти.
Все відбувається на тлі похмурого майбутнього. Ми чи не в перше не читаємо, не дивимось на цей кіберпанківський світ через призму Токіо Ґібсона, чи Лос-Анжелеса Вільнєва.
Автор не пише в загальному про Україну, але ми чітко бачимо Київ, розвинену та заселену правобережну його частину, тоді як лівий берег є запустілим. Ми розуміємо, що країна поділена на сектори де є землі підконтрольні Північно-східному союзу, Сіра зона (центральна) та землі під протекторатом Європейської конфедерації. Між конфедерацією та союзом ведуться перманентні бойові дії, збройний конфлікт схоже успадкував безтерміновість в часі і є тим майданчиком, де найбільші корпорації світу тестують свої бойові технології та новинки. Однак, розплачується цим народ. Відчуваються певні рефлексії автора, щодо війни. Особливо вони помітні в оповіданні Віртуальна компаньйонка. Про сірі будні ветерана війни. Не можливо не помітити, що багато людей цього майбутнього скалічені не лише фізично, ветеран втратив кінцівки та має кіберпротези, які відмовляється покривати полімером, щоб не виділятись з натовпу, а й душевні рани, сповнені флешбеками війни. Самотність та загострена справедливість, бюрократичні колізії, виливається в самостійне виконання правосуддя, який приводить його до розробників віртуальної компаньйонки, дізнаючись жахливі подробиці такого софту. Тут, можливо ви зловите відсилання до бігучого по лезу Дені Вільнева, одначе історія зовсім інша. Вона є тут допоміжною ланкою, щоб з'єднати інші події та історії в книзі. Інші історії не менш цікаві та важливі, ми маємо харизматичного капітана Гана в оповіданні Птах, що вилітає з полум'я, який є гвинтиком цієї системи, розслідуючи серійні вбивства, він виходить на несподівані результати. Не менш цікавим є два оповідання про загадкову дівчину з рожевим волоссям, яка носить катану. Ну і кінцеве, Синхронізація яка проливає остаточне світло на цю історію.
Тож підсумовуючи книгу ми отримуємо старий-добрий кіберпанк з 80-х відкорегований до актуальності нашого часу та проблематики. Детально пропрацьований світ, з технологіями, особливостями його світоустрою. Відчувається атмосфера кіберпанку, в неонових вивісках, голограмах, сірих, темних вуличках, містах над якими завжди дощить. Споглядається той похмурий світ, який не можуть розбавити навіть яскраві парасольки прохожих та їх різнобарвне вбрання. Кіберготи, технопанки, зооморфи, незважаючи на все різноманіття та мультикультурність буквально у всьому: одязі, їжі, іменах, технологіях, розвагах, віртуальних реальностей, проглядається самотність та внутрішнє спустошення та вигорання героїв, які часто розбавляють цей відчай та свої робочі графіки наркотиками джанком та растіджанком. Вражає різноманіття апгрейдів, саме людських апгрейдів. Адже, щоб затриматись надовго на роботі, потрібно постійно оновлювати залізо, софт та свої імпланти, що призводить до роботи та заробляння платні заради покращення своїх можливостей та функцій, щоб залишатись й надалі конкурентно здатним. Тут і само по собі відпадає питання, чи люди в такому майбутньому щасливі. Ми чітко бачимо той притаманний кіберпанківський світ, який поглинули транснаціональні корпорації, що фактично й керують ним, жорстко конкуруючи між собою доходячи навіть до маленьких, а іноді великих війн, щоб забезпечити своє процвітання. Порушенні питання, заставляють задуматись, над майбутнім яке нам вготовлене. Перші прояви якого ми можемо бачити уже зараз.
Що ж можна Сергія Пильтяя привітати з його новою книгою. Мені здається йому вдалося, те що він задумував. Головне моє побоювання, щоб книга не складалась з кліше та шаблонів не виправдалось. Проте, вона залишила той вайб старого доброго кіберпанку та принесла щось своє, тим більше наші локації та наших персонажів. Хоча вони і сховані на за ніками, однак хіба й зараз не так в мережі? Тож в кіберпанківській нейромережі не могло б бути інакше. Ми отримали ще одного автора, якого можна поставити на свої полички до тематичного кіберпанку, не лише іноземними авторами єдиними. Бажаю автору рухатись в цьому напрямку або ж подібних до нього, це має бути цікаво.