Кінець світу - лише початок. Картографування краху глобалізації

Мешканцям планет рожевих поні — не читати!

Це дотепна, сувора й чесна книжка для тих, кого апокаліптичні сценарії майбутнього не лякають, а тонізують. Тут є все: колапс світового порядку, нові регіональні альянси, інша хореографія зброї, грошей та інновацій. І дещиця оптимізму — для сміливих.

Андрій Шевченко,

заступник Міністра оборони України (2023), Посол України в Канаді та ІКАО (2015–2021), голова Місії Світового конгресу українців, ментор і викладач Київської школи державного управління імені Сергія Нижного

2019: останній рік розквіту світової економіки. Світ став дешевшим, швидшим і кращим: ми створили понад тридцять дедалі досконаліших версій iPhone, пересіли на електротранспорт удесятеро швидше, ніж колись перейшли на традиційні двигуни внутрішнього згоряння, а наш ноутбук зараз має більше пам’яті, ніж усі комп’ютери світу сукупно наприкінці 1960-х. Умови життя так само покращились: за останні 70 років менша кількість населення загинула у меншій кількості воєн, голоду й епідемій, ніж за весь час від початку писемної історії. З історичного погляду ми купаємося у розкошах і щасті. От тільки ідеальний момент історії добігає кінця, а ми стрімко рухаємося до дорожчого, гіршого й повільнішого світу.

Геополітичний стратег і автор книги «Кінець світу — це лише початок» Пітер Зейхан описує світ майбутнього, де країни не матимуть іншого вибору, окрім як виробляти власні товари, вирощувати власну їжу, забезпечувати власну енергію, вести власні битви, і робити все це з населенням, яке скорочується і старіє. Автор запрошує читачів у пізнавальну (і трохи жахливу) подорож, сповнену невтішних прогнозів, дотепів і фірмової зухвалості, що веде до відповіді на питання: що ж буде далі? Адже кінець світу — це тільки початок.

Чому варто прочитати книжку «Кінець світу — це лише початок»?

• Автор використовує інструменти геополітики й демографії, щоб прогнозувати майбутнє глобальних економічних структур, або, якщо точніше, їхнє швидке зникнення, і показує як виглядатиме світ, який поки що знаходиться за обрієм.
• Бестселер New York Times, який допомагає  з’ясувати, як все виглядатиме по новий бік історії, якими є нові параметри можливого і якою буде нова Географія успіху в деглобалізованому світі.
• Переконлива і дотепна книга, яка змінить ваш погляд на майбутнє і допоможе вижити у новому світі майбутнього.
• Дякуємо ГО КШДУ за підтримку цього видання.

Про автора:

Пітер Зейхан (Peter Zeihan) — американський геополітичний стратег, експерт з питань глобальної енергетики, демографії і безпеки. Працював у Державному департаменті США в Австралії. В аналітичному центрі у Вашингтоні допомагав розробляти аналітичні моделі для Stratfor — однієї з провідних приватних розвідувальних компаній у світі. Його перша книга The Accidental Superpower дебютувала у 2014 році. Після неї вийшли друком The Absent Superpower (2016), Disunited Nations (2019), а в червні 2022 року — його найновіша книга — «Кінець світу — це лише початок».

Цитати:

Наразі на планеті є два обґрунтовано тривожні та тривожно обґрунтовані приклади того, який вигляд може мати це руйнування: Зімбабве й Венесуела. В обох випадках катастрофічно нездарне державне управління призвело до знищення здатності обох країн виробляти продукцію на експорт — харчових продуктів, якщо говоримо про Зімбабве, і нафти й нафтопродуктів, якщо йдеться про Венесуелу, — й у підсумку це спричинило настільки великий дефіцит у бюджеті, що колапсувала і здатність цих держав щось імпортувати. Як результат, у Зімбабве понад десятиліття тривало падіння економіки, наслідки якого виявилися значно страшнішими за наслідки Великої депресії, а основна частина населення перейшла до натурального господарства. Венесуелі… пощастило ще менше. До того як економіка держави розвалилася, дві третини харчових продуктів країна імпортувала. Видобуток венесуельської нафти обвалився так сильно, що бракувало палива навіть на посівну, а це спричинило найстрашніший голод в історії західної півкулі.

Ці приклади наводжу вам не заради красного слівця. Цим явищам краще пасувало б визначення навіть не «деглобалізація» чи «деіндустріалізація», а «децивілізація».

Більшість технологій не змінюють нас кардинально. Візьмімо, для прикладу, сучасний смартфон. Це одночасно ліхтарик, музичний плеєр, камера, ігрова консоль, проїзний, дистанційний пульт, бібліотека, телевізор, книжка рецептів, комп’ютер. Смартфон не дав нам можливості робити щось фундаментально нове, зате поєднав у собі понад десяток пристроїв, що вже були раніше, підвищивши їхню ефективність і доступність. Чи став він для нас важливим? Аж до абсурду! Але подібні технології, базовані на вдосконаленні вже винайденого, не змінюють нас аж так сильно.

Тим часом технології транспортування докорінно змінюють наші стосунки з географією. Зараз можна за кілька годин перестрибнути з одного континенту на інший. Але ж так було не завжди. Точніше — так майже ніколи не було.

Виробництво, енергетика та фінанси — це все дуже круто. Вони спільними зусиллями за ручку привели людство в сучасний світ. Але як щодо сільського господарства? Саме воно було першим кроком на шляху від примарних жахів минулого світу до світу, який ми знаємо. Варто сучасному сільському господарству занепасти — і ми спостерігатимемо масштабне скорочення обсягів, розмаїття, доступності та надійності постачання харчових продуктів. Це означатиме, що цілі країни, які використовували сучасні аграрні технології та ринки, аби буквально витягнути себе з доіндустріальної епохи, знову проваляться в похмуре минуле. І кількість населення зменшиться відповідно.