Завжяки своїм героям і недивлячись на похмуру атмосферу наповнена любовʼю й добром. Попри драматизм і складні теми, у ній відчувається тепло, співчуття, людяність.
Історія дуже емоційна: автор піднімає теми самотності, стосунків між дітьми та батьками, дружби, зради, депресії. Усі вони подані тонко й щиро, тому легко відгукуються всередині.
Сеттінг книги виявився для мене особливо близьким, під час читання я зловила багато флешбеків зі свого дитинства, що додатково посилює емоційний ефект.
Книга читалася легко, попри те, що я не є знавцем скандинавської міфології. Сюжет динамічний, не провисає, події розгортаються природно й захопливо. Герої цікаві, добре прописані, з власними страхами, слабкостями та внутрішніми конфліктами, у які віриш.
Я вже прочитала всі книги цього автора, і саме ця впевнено посідає перше місце. Обов’язково перечитаю її ще раз, бо впевнена, що відкрила ще не усі сенси, закладені автором. Після прочитання книга залишає глибокий емоційний слід і змушує замислитися про власний вибір, відповідальність і цінність людських стосунків.
“Усе в цьому світі або заради любові, або через любов, або не має значення”.
Я дочитала. Хотілося закричати, сльози щипали очі. Була б я сама вдома, я б не стримувалася.
І, так, я дуже люблю скандинавську міфологію, тому спершу про(пере)читала Старшу Едду. Хоча її не обов'язково читати перед “Книгою Еміля”, просто я її люблю, і тому… ?
Ми з паном Іларіоном однолітки, тому добре “зчитувалися” моменти першої частини книги: школа, “лизни, воно солодке”, чим і як клялися ми тоді. І що “клянусь смертю (у нас було так) матері” - то була найстрашніша присяга, яку лишень могла вимовити дитина того часу.
А потім - страхи Б’юле, як квінтесенція всіх дитячих страхів і забобон: не вистромляти ногу з-під ковдри; на зазирати під ліжко… Ти розумієш їх усі, та разом з цим - трошки ностальгуєш за тими простими страхами. Найбільше посміхнула яблунева кісточка, яка проросте в мозку. Я теж свого часу чула цю страхалку від когось зі “старшаків”. Але я була дівчинка розумна, і запитала: “А як кісточка потрапить в мозок, якщо ми вдихаємо в легені?” Через кілька днів “старшаки” поширювали серед “мілкоти” жахачку про те, що кісточка проросте в легенях ?
Еміль, який не спить; його мама, яка забуває себе; померлий братик Левчик, який просить його врятувати. З таких “простих” вводних починається історія, яка з кожним кроком, з кожною сторінкою стає напруженішою, темнішою.
Хлопчик, який не спить, та змушений ніч лежати в темряві в ліжку, розвиває неабияку уяву. Він добрий, розумний, але непосидючий; у нього неабияка уява, він дослідник, але через це втрапляє в халепу. От, наприклад, як дізнатися, чи поріжуть ножиці дріт? Звісно, дослідним шляхом. Виявляється, дріт ножиці ріжуть чудово. Тільки чомусь все інше перестають різати. І вкотре мама говорить Емілю: “Ну чому ти не такий, як Левчик. Левчик би такого не витворив. Левчик, моє Оленятко”.
І це невимовно боляче. Намагатися бути кимось іншим, аби “...мама мене любила. - Вона тебе любить. - А чому тоді ніколи не каже?”, але не могти ним бути, бо ти - інакший. Палко бажати і собі ласкаве прізвисько, як було у брата, і не мати його... Еміль уже знає цей біль, хоча, поки не почалася вандрівка до Трьох криниць, які виконують бажання, не знає йому назви.
Не знаю, чому дехто називає книгу заплутаною. Мені було легко слідкувати за перебігом подій, розрізняти флешбеки, сни, спогади. Нашарування, зумисні повтори, показ події з кількох різних точок зору, фаталізм скандинавських міфів і певна доля “час можна переписати” Доктора Хто - це все створює неповторний шарм і викликає захват майстерністю пана Іларіона. Цікаві персонажі, жодного безликого статиста. З момента, коли Високий і Такий самий Високий вперше розмовляють з Емілем, закрадається підозра, що “сови не те, чим вони здаються”. І так, у мене біла підозра, що Гастропод, це Еміль. І коли хлопчик украв слимака, вона лише підтвердилася. І тим яскравішим був момент відмови Еміля від присуду долі. І тим болючіша фраза Третього у “Метеликах у животі”, після чого і захотілося закричати.
Пане, Іларіоне, ви крутий! Дякую за Еміля. Книга, яку хочеться перечитувати. І таки так і зроблю через деякий час, як трохи вляжеться перше враження. Дякую.