Насправді, писати відгук на цю книгу доволі складно, тому що у ній поєдналися історичні події у Чехії минулого століття, питання творчості, сексуальності та пошуку себе й сенсу життя.
В даному романі Мілан Кундера показує нам саме поняття забуття у поєднанні зі зловісним сміхом, як окремого лихого персонажа, який знищує стосунки між людьми, пожирає країни та їхній народ. В той же час поняття пам'яті та янгольського сміху надихає й мотивує персонажів у книзі.
Скажу чесно, моментами читати було важко. Якщо ви знайомі зі стилем автора, то зрозумієте про що я. Потрібно призвичаїтися до нього та повністю довіритися. І коли ви це зробите – зможете з насолодою поринути у цей світ історій й фантазій.
• Боротьба людини з владою – це боротьба пам'яті із забуттям.
• Люди кричать, що хочуть збудувати краще майбутнє, але це неправда. Майбутнє – це байдужа порожнеча, яка нікого не цікавить, зате минуле переповнене життям, і його лице дратує, непокоїть, ображає, аж нам кортить знищити його чи перемалювати. Люди хочуть опанувати майбутнє лише для того, щоб дістати змогу змінити минуле. Вони борються за доступ до лабораторій, де можна підрештувати світлини й переписати біографію та історію.
• – Щоб знищити народ, – казав Гюбл, – спершу забирають у нього пам’ять. Знищують його книги, його культуру, його історію. І хтось інший напише інші книги, дасть йому іншу культуру й вигадає іншу історію. Відтак народ потроху почне забувати те, чим він є і чим він був. Навколишній світ забуде його іще швидше.