Кохання в мозку

Книга легка, сподобався гумор авторки, смішні другорядні персонажі. Також тут мій улюблений романтичний троп “від ворогів - до коханців”, хоча тут головні герої десь всередині книги перетворюються з ворогів на друзів/союзників, а потім вже на коханців.
До речі, Алі Гейзелвуд сама нейробіологиня, тому тут +100 до того, на скільки правдоподібно тут зображуються жінки в науці і науковий світ.
Про сюжет: Головній героїні Бі пропонують очолити проєкт мрії від NASA. У неї фіолетове волосся, а ще вона веде блог в Твіттері про становище жінок в науковому світі. Вона нейробіологиня, вивчає мозок і їй запропонували працювати в проекті по розробці шоломів для астронавтів, які допоможуть їм краще зосереджуватися і краще почуватися в космосі. Звісно ж вона погоджується на роботу, навіть коли дізнається, що керувати проєктом з боку інженерів буде її “заклятий ворог” ще з часів аспірантури Леві Вард.
“Кохання - ось істинний лиходій: нестабільний ізотоп із характерним для нього неперервним спонтанним радіоактивним розпадом”.
На деяких моментах (ну звісно ж) в гарячих сценах я закочувала очі, ну бо любовний інтерес героїні звісно ж високий, звісно ж з кубиками на пресі і звісно ж з великим чл*ном. Ну і звісно ж, сама головна героїня така маленька, тендітна і не спортивна, а цей чоловік поряд такий високий і спортивний (ну майже як в “Сутінках”, чи “Четвертому крилі”, чи в будь-якій інша романтичній книжці).
Але, як для мене, то заради гумору авторки можно потерпіти ці банальності.
Ще були цікаві факти про Марію Кюрі: “Ти знала, що вона працювала гувернанткою? Марія Кюрі? У неї була із сестрою домовленість. Марія працювала гувернанткою й допомогала своїй сестрі оплатити медичний інститут. А потім, коли її сестра знайшла роботу, вони помінялися”.

У центрі сюжету Бі, яка отримала престижну стипендію для роботи в NASA. Її життя ускладнюється тим, що її новим колегою стає Леві Вард, її давній суперник з університетських часів. Попри їхні розбіжності, Бі та Леві змушені працювати разом над важливим проектом. Основний конфлікт розгортається навколо їхнього професійного суперництва та поступового розкриття взаємних почуттів.

Персонажі Хейзелвуд традиційно добре розроблені. Бі - талановита, але трохи невпевнена у собі вчена, яка прагне довести свою цінність у чоловічому світі науки. Леві, зі свого боку, спочатку здається холодним і відчуженим, але поступово розкривається як чуйний і підтримуючий партнер (не будемо згадувати, як часто в ромліті використовуються типажі саме таких холодних і відчужених)). Їхні взаємодії наповнені гострими діалогами, комічними ситуаціями та ніжними моментами, що робить їхні стосунки правдоподібними та привабливими.

Книга підіймає важливі теми гендерної рівності у науці, професійного суперництва та балансу між роботою та особистим життям. Хейзелвуд майстерно вплітає ці соціальні питання у романтичну канву, що дозволяє замислитися над важливими питаннями, зберігаючи при цьому легкість та динаміку сюжету.

Між ромкомами Алі Гейзелвуд варто робити велииииику перерву.
Я зовсім не буду вас відмовляти читати ці книги, адже це справді чудові любовні історії для легкого читання і відпочинку. Ще й зачіпають важливу проблеми жінок у науці: сексизм на робочому місці, упереджене ставлення, недооцінення.

Але варто відверто говорити, що Алі Гейзелвуд грішить самоповторами. На мою думку, це не погано і не добре, просто варто це враховувати. Але із зацикленістю на маленьких жіночках і великих чоловіках з великими руками і великим ****** таки варто щось робити. Бо всю книгу в мене було відчуття, що це ті самі герої, що і в «Гіпотезі кохання», тільки їм стерли пам’ять і помістили в лабораторію NASA.

Бі Кеніґсвассер – нейробіологиня з фіолетовим волоссям, пірсингом і татушками, вона фанатіє від Марії Кюрі і веде блог від її імені. Бі запрошують очолити проєкт NASA із розробки шолома нейростимуляції, однак працювати доведеться з Леві Вардом, який недолюблює її ще з аспірантури. Леві – талановитий інженер із старим котом, дещо стриманий у проявах емоцій. А справжні проблеми починаються тоді, коли Леві починає відверто перешкоджати роботі Бі, і тут починається протистояння, яке завершується у ліжку.

Передбачуваність сюжету теж не вважаю вадою, адже беручи будь-який ромком ви не чекаєте болісних самокопань і страждань?
Правильно, ви чекаєте палких стосунків і гарячого сексу. Тут він буде. А ще чимало дотепних діалогів, смішних ситуацій і правильних посилів щодо відносин.

Класною фішкою роману є відсилка до Марії Кюрі, це допомагає акталізувати та популяризувати легендарних жінок-науковиць. Та й взагалі, ніша, яку зайняла Гейзелвуд чудово працює на об’єктивне висвітлення наукових світу і його працівників, як зовсім не нудних і зациклених на роботі.

Не завищуй очікування від книги перед прочитанням і тоді буде менше розчарування. Амінь! Мати б ще хист користуватися цією порадою, тоді книга "Кохання в мозку" Алі Гейзелвуд отримала б від мене дещо кращий відгук, а так, моєю фавориткою залишається її "Гіпотеза кохання"

Про що книга: нейробіологиню Бі Кеніґсвассер, яка неймовірно фанатіє від Марії Кюрі, запрошують очолити проєкт її мрії в NASA. Від такої можливості вона не планує відмовлятися навіть тоді, коли дізнається, що разом з нею працюватиме Леві Вард - чоловік, який зневажає її ще з часів навчання. Але справжні проблеми починаються тоді, коли Леві починає саботувати роботу Бі...

Головна героїня була крутою (окрім моментів, де відверто тупила), говорила і думала про правильні речі і не боялася висловити своє незадоволення пригніченням жінок у науці, підкріплюючи це фактами з біографії Марії Кюрі (деякими її неологізмами планую послуговуватись в житті)

Дуже сподобалось, що в цій книзі авторка ще більше висвітлила жінок у STEM: ця тема і жарти навколо неї наскрізно пронизували оповідь, органічно в неї влившись

Але є одне величезне АЛЕ. На жаль, авторка самоповторюється як з зовнішністю персонажів, так і з поворотами сюжету. Останнє було особливо сумним і неприємним, не говорячи вже про те, що один із задумів, який мав справити вау-ефект наприкінці, був очевидним з самого початку (як мінімум, для мене)

Крім того, розчарувала кінцівка книги: було відчуття, ніби її хотіли завершити якнайшвидше і не вистачало часу, щоб гарно, а не поверхнево, все прописати

P.S. Я щиро намагалась зрозуміти, чи пов'язані ділянки мозку, якими названі розділи, з словом після двокрапки або подіями в розділі, але в школі на уроці біології я переважно грала в Homescapes, а не вникала в тему, тому якщо це дійсно так, то це прикольно, якщо ні, то авторка впустила непогану ідею