Жабуню ще в дитинстві відлучили від сім’ї і почали виховувати з однією метою – в майбутньому стати хрещеною матір’ю маленької дівчинки, яку прокляли на вічний сон, доки поцілунок щирого кохання не розвіє прокляття.
І ми знаємо, що це було несправедливе прокляття ображених відьом.
Але що як все будо не так?
А що як це не прокляття, а спасіння для всього людства?
Але одного дня принц, який має подарувати поцілунок сплячій красуні, все таки прийшов до стін загадкового замку, щоб звільнити принцесу від вічного сну і розвіяти прокляття.
І саме тепер Жабуня, хрещена мати, має зробити те, що від неї чекали. Але в ній сидить сумнів, який вона має або відкинути, або прийняти.
Це досить для мене була непередбачувана, магічна історія, але мені важко сприймати такі маленькі за обʼємом книги.
Я не відчуваю достатньої глибини і занурення в оповідь.
Але, як знайомство з творчістю нової для мене авторки - дуже підходить.
Я зрозуміла як вона пише, як саме переосмислює уже знайомі нам історії.
Це цікаво, незвично.
Можливо колись продовжу своє знайомство з книгами авторки.
А що буде, якщо поставити все з ніг на голову? От уявіть, що саме Красуня є монстром в цій історії і саме від неї, а не від підступних фейрі потрібно обороняти світ. А головні персонажі – не успішні, заможні та конвенційно привабливі.
От авторка й уявила.
І ми отримали:
👑 Принцесу-лиходійку;
🐸 Жабуню – дівчину, схожу на жабу, яка охороняє замок з принцесою;
⚔️ Лицаря – не надто привабливого, не надто успішного молодшого сина, який нічого не успадкує й приїжджає до замку із звичайної цікавості.
А що там там відбувається - розказувати я вже не буду😁
Хочу більше сказати про те, що мені сподобалося в цій книзі, окрім небанальної авторської інтерпретації. На мою думку тексти Кінгфішер доволі прості. Однак вони мене чіпляють й відгукуються темами, які піднімають.
Мені подобається, що персонажі цієї історії не є конвенційно привабливими і їх це не надто бентежить. А ще вони не закохуються, а стають вірними друзями. Їхнє спілкування екологічне, а дружба – приймаюча і підтримуюча.
А ще мені сильно припало до душі те, що тут немає типової проблеми ідентичності, пов’язаної з усиновленням. В більшості текстів доводиться бачити терзання через розрив зв’язку з біологічним батьками. Тут же є цілковите прийняття нової родини. Адже сім’я – це не завжди ті, хто тебе народили, але цілком точно ті, хто тебе приймають такою як ти є. Це про безумовну любов, прийняття, безпеку і повагу до кордонів. Де тебе готові відпустити, але завжди чекатимуть на твоє повернення.
Тож, я б сказала, що ця історія взагалі не про Сплячу красуню. Але ви самі прочитайте і зробіть власні висновки😊
Я вже не дуже пригадую оригінал "Сплячої красуні", у моїх спогадах там не було жаб, а було веретено, але певно це інша версія, та й ретелінги мають право на широкий політ фантазії.
Історія моторошна, вогка, слизька і мала би бути малоприємною, але якимось письменницьким дивом вона вийшла дуже затишна. Можливо, через головних героїв - Жабуня і Халім такі тихі, спокійні і чемні, що їхня поведінка прикрашає і згладжує жорстокість, яка діється довкола.
Між рядків, як і в будь-якій казці, а особливо в ретелінгу, ховаються глибокі сенси: відносність краси, важливість батьківської (чи то більше материнської) любові, внутрішня сила/слабкість, комплекси.
За вайбом історія мені нагадала перші оповідання про Відьмака - теж таке все похмуре, казкове (в первісно-моторошному сенсі), зі зміщеним фокусом.
Інтрига мене тримала до останнього, вона не надто динамічна, але загрузаєш в історію і не хочеться виринати, доки не дочитаєш.
Мені навіть післямова авторки сподобалась: там так мило розповідається про історію створення повісті.
Раджу тим, хто любить ретелінги і похмурі казкові історії.
Видавництво Жорж
Атмосферна готична казка для дорослих, ретелінг знайомої усім «Сплячої красуні» але під іншим кутом, а саме очима феї-хрещеної. Зворушливо, моторошно з нотками затишного гумору.
Це історія не про принцесу, а насамперед про Жабуню. Після народження її викрали у батьків й підмінили іншою дитиною. Героїні повезло що у жорстокому до людей ельфійському світі вона потрапила до річкових духів, які стали її сім’єю й дарували свою любов, магію та знання.
Пройшли роки й богиня-заєць просить дівчину повернутися до світу людей та благословити немовля. Наче не складно, але все йде шкереберть…
Через століття біля стіни живоплоту зʼявляється лицар Салім, що почувши легенду про прокляту красуню у вежі, прийшов врятувати принцесу…
Фрея має йому завадити, адже тільки вона знає правду…
Як завжди авторка з легкістю поєднує казку, жахастик, гумор, фольклор та легенди.
Зворушлива історія про дружбу, самопожертву, втрату та сімейний зв’язок.
Чудовий варіант на осінній вечір.
Моя оцінка 8,7/10
? в основі своїй багато ключових деталей перегукуються з тією популярною версією "Приспаної красуні", яку ми знаємо: зелена фейрі, яка обдаровує принцесу неймовірної краси закляттям під час хрещення, вічний сон та колючий живопліт, що століттями розростається довкола замку. от лише Жабуня не зла чаклунка, і вона сама стає заручницею неправильно промовлених магічних слів, навіки прив'язавши себе до дитини та відрізавши себе від світу фейрі.
Вона була їхньою, а вони - її. Любов монстрів була простою.
це історія про підмінків та віднайдену родину, до якої так хочеться повернутися назад у рідне озерце, хай навіть по суті своїй це родина чудовиськ, які харчуються рибою та людськими дітьми.
⚔ це оповідь про лицаря Саліма, якому не дуже вдається все оце лицарство, але він має добре серце, дуже любить свою маму та казки. цікавість заводить його до зарослого колючими чагарниками замку, та знаходить він там не красуню, яка чекає на порятунок від вічного сну, а нашу зелену Жабуню.
- Мені хочеться вас урятувати, - здавалося, він трохи соромився цього зізнання. - Річ у тім, що від мене ніколи не було багато користі.
- Я не надто схожа на вродливу принцесу в очікуванні лицаря-рятівника, - сказала вона. - Адже я не красуня.
? Жабуня тепер моя улюблена фейрі (вибач, Кардан), вона кумедна, не добра й не лиха, дуже мила та хоче, аби всі трималися подалі від її замку, але водночас її засмучує думка, що цей лицар-"сарацин" піде. вона не потребує порятунку, але за дві сотні років самотності скучила за дружнім спілкуванням.
як то властиво Кінгфішер, магія, елементи горору та затишний гумор чудово поєднуються в цій казці, лишаючи по собі дрібку суму, що все так швидко закінчилося. як каже сама письменниця:
... якби хтось запитав мене про "Колючий живопліт", я, мабуть, відповіла б, що це мила книжка, а тоді хтось, імовірно, вказав би на те, що головну героїню виховують водяні монстри, які поїдають дітей, а лиходійка мордує людей і оживляє мерців, а я б замахала руками і сказала: "Але ж це мило! Направду!".
і це дійсно було мило.
9 з 10, мені б хотілося, щоб кульмінаційна сцена була трішки довшою.