Сибіл за 70. Все своє життя вона пише різним людям листи. Таке її хоббі, чи, краще сказати, стиль життя.
Сибіл пише своїм родичам, подрузі, чоловіку зі служби підтримки, письменникам, чиї книжки вона прочитала, сину підлітку свого друга судді, а також різним відомим людям. І ми бачимо уривки такого листування в хронологічному порядку. Деякі листи адресовані Сибіл, а деякі написані нею.
Оскільки ми не бачимо повне листування, а лиш окремі епізоди-доводиться складати пазл самостійно,
Оце я люблю найбільше. Мій улюблений стиль письма,де вся історія не викладена в лоба полотном,а складена наче як з уривків,із яких потрібно вихопити справжню історію,здогадатися,що ж там сталося в житті у Сибіл,якою людиною вона була,яких помилок наробила.
Це листування настільки людське і правдиве. Ми бачимо,що Сибіл пише одне,а через три листа її думка,виявляється,була геть іншою. Це так схоже на правду. Ловлю себе на таких думках,коли перечитую старі смс:наче інша людина написала.
У Сибіл є таємниця. Вона вигулькує з різних листів потроху і в кінці ми її звісно дізнаємося.
Магія цієї книжки в тому,що Сибіл надихає. Читаєш і хочеш взяти до рук ручку і папір і написати комусь… Сибіл любить читати-і хочеться перечитати ті ж книжки,про які вона розповідає. Хочеться привласнити собі її ритуали: читання з чашкою чаю в кріслі,написання листів у певні дні тижня. Це чудова ознака.
Сибіл не ідеальна. Мені вона здалась не дуже приємною людиною,якщо чесно (отак от!). Але від цього за нею не менш цікаво спостерігати.
Я не знаю,як мені оцінити цю історію. Не дивлячись на всі приємні ознаки книжки,про які я написала,вона мене не пройняла. Я не розділяю відгуків про «найкраще прочитане року» «відкриття» і таке інше.
Добра історія,але чогось не вистачило.