Неймовірно захоплива історія, від прекрасної Холлі Блек. Таке відчуття, нібито плід Фейрі дали не героїні з чарівної трилогії, а мені, адже я буквально не могла відірватися від кожного слова, написаного талановитою Холлі. Мої почуття від прочитаного можна схарактеризувати трьома словами - я в захваті. Я хотіла б привернути увагу на неочікувані повороти сюжети, адже від цього відчутно, як зріс сюжет трилогії. Мені сподобалось усе. І битви, і сімейна вірність, і війна, і добре прописане авторкою кохання. Блек знову зробила це. Вона перемістила мене в Ельфгейм і заставила закохатись у цю книгу, ще сильніше, ніж раніше. Я дотепер перебуваю в деякому шоку від того, як влучно Холлі поєднала сильну та дивовижну любовну лінію з планами, створені гострим розумом Джуд. Я почала співчувати тим персонажам, яких зневажала раніше. І навпаки, почала недолюблювати тих, кого так завзято полюбила. Плутанина читачів у словах - те, що найкраще виходить у Блек. Книгу я прочитала швидко. І це було неймовірно. Мені здається, що розповідь від першої особи - неповторної Джуд, створила ефект читання на одному диханні. Ріст Кардана як короля, як шпигуна, як чоловіка - те що у мене викликало усмішку. Кардан дуже багатосторонній персонаж, який дібрався до мого серця і зумів там залишитися. В книзі "Королева Порожнечі" мені навіть сподобалась Терін. Не очікувала від близнючки Джуд - зрадниці, яка нічого не уміє(такою я раніше вважала Терін) побачити рішучості й в кінці усе таки вірності сестрі. Я в ній побачила Оріану, а до біловолосої красуні у мене питань ніколи не виникало. Дуб для мене залишався таким як є. Дитиною зі світлою душею - ангелочком. Нікасія мені подобалась завжди, як би це дивно не звучало. Вона різносторонній персонаж і я всі чотири книги чекала від неї розкриття своєї душі. У третій книзі цієї саги, я дочекалась цього. Гріма Мог - персонаж, якого дійсно не вистачало в трилогії. Неймовірно щаслива, що цю шикарну жіночку додали у книгу. Тому якщо ви зараз читаєте другу частину серії - "Лихий Король", купіть Королеву Порожнечі тільки заради неї. Ну і під кінець, як вишенька на торті - Джуд. Місцями я їй співчувала, місцями дивувалась її розуму, хитрості та твердості характеру. Та весь час я нею просто захоплювалась. Адже такий шлях насичений невдачами пройти зможе не кожен. Та вона змогла. Джуд виконує багато ролей: рицар, стратег, лідер. Та одне я знаю точно. Джуд - королева. Королева Порожнечі. P.S. вдячна за прекрасний і точний переклад книги Марії Пухлій і за дивовижний дизайн обкладинки, яка заманила мене читати цю книгу Ренаті Куртвелієвій.
Джуд Дуарте - смертна дівчина, яка показала фейрі, хто тут господар.
Джуд разом з сестрами ще в дитинстві забрали до країни Фейрі, де вона і зростала в атмосфері постійної небезпеки. Дівчина майже не пам`ятає смертне життя, тому свою долю вона бачить лише в Ельфгеймі.
І вона зробила неможливе - стала королевою країни, де смертні лише забавка.
Але дівчина перебільшила свої сили, і Верховний король вигнав свою Королеву до світу смертних.
От так Джуд нудиться в квартирі своєї сестри Віві, безупинно дивиться телесеріали та у великих кількостях вживає нездорову їжу - так сказати насолоджується звичайним життям смертних людей.
Але Джуд не може змиритися з тим, що вона більше ніколи не ступить на землю фейрі і не побачить Кардана. Вона не може повірити, що він міг так її зрадити.
І коли випадає все таки можливість повернутися додому, дівчина за неї хапається.
У мене, якщо чесно, не було великих сподівань на третю книгу, так як я звикла, що з трилогіями все стабільно - чим далі, тим гірше.
І от десь до середини книги було досить нудно. А потім, коли нарешті сталася ось ця "знакова" подія для Джуд - я взагалі розчарувалася. Невже уся ця історія була лише для цього.
Але сюжетний поворот у кінці все таки змусив мене змінити свою думку про серію.