Науково-фантастична повість (1932)
«Уявити майбутнє — означає повірити, що воно можливе».
Є книги, які читаєш не лише заради сюжету, а й заради самого факту їхнього існування. Бо вони з’явилися надто рано, сказали надто сміливі речі — і зробили це українською мовою тоді, коли про українську фантастику майже ніхто не говорив. Саме такою є «Країна блакитних орхідей» Мирослава Капія — одна з найперших українських науково-фантастичних повістей про космічний політ.
І починається все майже як сучасний sci-fi репортаж.
Святошинська обсерваторія отримує сигнал із космосу. Можливо, це повертається корабель Queen of Virginia, що рік тому вирушив досліджувати Марс і зник безвісти. Україна — та й увесь світ — затамували подих у очікуванні перших міжпланетних мандрівників. Висвітлювати подію доручають журналісту Степану Артименку, і саме через його погляд ми спостерігаємо за цим майбутнім.
Що далі?
Очікування, наукові гіпотези, новинна лихоманка, розмови про космос і велика інтрига: що ж насправді сталося з експедицією на Марс?
Але найцікавіше тут навіть не сюжет.
Капій пише свою повість на початку ХХ століття — і при цьому дивовижно точно передбачає чимало речей: розвиток технологій, міжпланетні польоти, нові засоби комунікації, наукові центри, які працюють із космосом. Читаючи це сьогодні, часом ловиш себе на думці: а це ж майже наш світ.
Та є ще один шар історії — і, можливо, він навіть важливіший.
У Капія Україна ХХІ століття — незалежна, сильна і технологічно розвинена держава. Київ живе насиченим інтелектуальним життям, наука процвітає, а суспільство впевнено дивиться в майбутнє. Це своєрідна утопія — світ, у якому українська держава не тільки існує, а й є частиною глобального наукового прориву.
І в цьому є щось дуже зворушливе. Бо автор писав це у 1930-х роках, коли сама ідея такого майбутнього виглядала майже фантастикою.
Сюжет у повісті доволі неспішний, без різких твістів і вибухових кульмінацій — і це цілком відчувається. Інколи історія більше схожа на атмосферну мандрівку містом і думками про майбутнє, ніж на динамічний космічний трилер. Але саме ця неквапливість дозволяє роздивитися головне: світ, який автор створює.
Окрема насолода — мова Мирослава Капія. Вона справді смачна: образна, мелодійна, дуже жива. У тексті багато світла, простору, описів Києва, весняних вулиць, людей, які просто живуть своїм життям у цьому майбутньому. І саме завдяки мові ця повість читається не як музейний експонат ранньої фантастики, а як жива література.
І ще одна річ, яка робить цю книгу для мене особливою: Мирослав Капій — мій земляк. І водночас письменник, про якого говорять несправедливо мало. А дарма. Бо людина, яка ще майже сто років тому писала українську наукову фантастику про космос і незалежну Україну, точно заслуговує на більше уваги.
Чесно кажучи, такі тексти хочеться бачити у шкільній програмі. Не лише як літературну пам’ятку, а як приклад того, що українська фантастика має глибоке коріння і свою власну традицію.
«Країна блакитних орхідей» — це не ідеальна повість у сучасному розумінні. Але це дуже тепла, цікава і по-своєму смілива книга. Про віру в науку. Про уяву. І про майбутнє України, яке хтось наважився намалювати задовго до того, як воно стало можливим.
І за це її точно варто прочитати…
Тут розповідається про їх життєустрій на Атлантиді, а потім і на Марсі. Мені чулася тут наївність, відчувалося тепло від цих описів, радість, що є така можливість, хоча б на сторінках книги.
У першій частині хотілося б більш детального розкриття життєустрою України майбутнього з авторської точки зору. Багато уваги тут приділено опису Марса та експедицій, які були відправлені із Землі на Марс, але , на жаль, це не було успішним. Окрім останнього корабля "Queen of Virginia" , прибуття якого з нетерпінням чекають жителі Землі, і навколо цього прибуття побудована перша частина повісті .
Приємно усвідомлювати, що Україна в майбутньому, описаному автором, є сильною та незалежною країною. Жодних згадок про русню. Україна є високорозвинутою космічною державою. І цей факт не може не радувати.
Загалом, ця повість стала для мене відкриттям української наукової фантастики. Також сподобалося оформлення книги у видавництві Ще одну сторінку та комфортний для очей шрифт.
Також хочу поділитися цитатами, які мені запам'яталися :
"Нічого немає вічного у нашому світі ! Це вже такий одвічний закон природи. Усе, що живе, підлягає йому, з'являється на тому світі, досягає найвищої вершини свого розвитку й відходить з нього. І мусять дотримуватися того закону, як поодинокі люди, так і цілі народи, великі і могутні."
"Багато з того знання забувалося дорогою віків , і треба було, щоб якийсь час знову робити нові відкриття й винаходи, а багато забувалося на віки, вилетіло з людської пам'яті".