Відгуки і рецензії читачів
19.06.2026
«Крамничка чарів» Сара Бет Дерст
Видавництво КСД
Теплий та затишний фентезійний роман для усіх хто любить добрі смачні історії та мультфільми Міядзаке (принаймі я відчув саме таку атмосферу) Ідеальний варіант для вечора під пледом, з котиком та солодким чаєм!
Сюжет розповідає про молоду бібліотекарку Кілу. Вона не дуже любить спілкуватися з людьми, обожнює книги та розмовляє переважно з єдиним другом - рослиною Казом(який же він чудовий). В імперії революція, а бібліотеку з магічними книжками хочуть спалити. Дівчина вирішує врятувати хочаб якісь заборонені сувої, тому тікає на човнику з другом до віддаленого острова де провела раннє дитинство. Вона планує заселитися у будинок батьків й тихенько жити, подалі від людей…
Тут вона знайомиться з місцевими жителями- людьми та іншими чарівними істотами й бачить що від прекрасного живого місця з її спогадів мало що залишилося. Раніше сюди навідувалися маги імперії й «підживлювали» природу, але давно забули про островітян. Кіла опановує деякі чари й вирішує відкрити крамничку варення, а згодом і продавати певна «засоби» для лікування рослин….
Маленькі але незаконні побутові чари допомагають знайти дівчині нових друзів та підтримку, у той же час її серце завойовує харизматичний сусід, а зі столиці прибувають слідчі…. Героїня постає перед складним вибором - знову тікати аби вберегти книги або ж довіритись друзям й спробувати врятувати острів…
Ця чудова історія про людяність, довіру, любов та дружбу ідеально підходить для перезавантаження мозку. Усі персонажі харизматичні, навіть кактус викликає посмішку.
Сповнена світлих емоцій, легкої романтики та казкової атмосфери книга має терапевтичний ефект й зігріває душу! Мені дуже сподобалося!
Моя оцінка 10/10
«Не можна сказати, що вона не любила людей. Вона просто більше любила книжки. Ті не метушилися, не засуджували, не насміхалися й не відкидали. Вони запрошували до себе, збивали подушки на дивані, пропонували чай із грінками й відкривали серця, не очікуючи від людини нічого — хай просто засвоїть те, що вони можуть дати»(с)
«— В іншій оповідці, — шепотів Каз, — духи проковтнули ціле село, бо їм не сподобалося, що його мешканці зрубали дерева, щоб будувати хати й наповнювати каміни.
— Здається, ця книжка — якась деревофобна пропаганда»(с)
Видавництво КСД
Теплий та затишний фентезійний роман для усіх хто любить добрі смачні історії та мультфільми Міядзаке (принаймі я відчув саме таку атмосферу) Ідеальний варіант для вечора під пледом, з котиком та солодким чаєм!
Сюжет розповідає про молоду бібліотекарку Кілу. Вона не дуже любить спілкуватися з людьми, обожнює книги та розмовляє переважно з єдиним другом - рослиною Казом(який же він чудовий). В імперії революція, а бібліотеку з магічними книжками хочуть спалити. Дівчина вирішує врятувати хочаб якісь заборонені сувої, тому тікає на човнику з другом до віддаленого острова де провела раннє дитинство. Вона планує заселитися у будинок батьків й тихенько жити, подалі від людей…
Тут вона знайомиться з місцевими жителями- людьми та іншими чарівними істотами й бачить що від прекрасного живого місця з її спогадів мало що залишилося. Раніше сюди навідувалися маги імперії й «підживлювали» природу, але давно забули про островітян. Кіла опановує деякі чари й вирішує відкрити крамничку варення, а згодом і продавати певна «засоби» для лікування рослин….
Маленькі але незаконні побутові чари допомагають знайти дівчині нових друзів та підтримку, у той же час її серце завойовує харизматичний сусід, а зі столиці прибувають слідчі…. Героїня постає перед складним вибором - знову тікати аби вберегти книги або ж довіритись друзям й спробувати врятувати острів…
Ця чудова історія про людяність, довіру, любов та дружбу ідеально підходить для перезавантаження мозку. Усі персонажі харизматичні, навіть кактус викликає посмішку.
Сповнена світлих емоцій, легкої романтики та казкової атмосфери книга має терапевтичний ефект й зігріває душу! Мені дуже сподобалося!
Моя оцінка 10/10
«Не можна сказати, що вона не любила людей. Вона просто більше любила книжки. Ті не метушилися, не засуджували, не насміхалися й не відкидали. Вони запрошували до себе, збивали подушки на дивані, пропонували чай із грінками й відкривали серця, не очікуючи від людини нічого — хай просто засвоїть те, що вони можуть дати»(с)
«— В іншій оповідці, — шепотів Каз, — духи проковтнули ціле село, бо їм не сподобалося, що його мешканці зрубали дерева, щоб будувати хати й наповнювати каміни.
— Здається, ця книжка — якась деревофобна пропаганда»(с)