Кресало. Стійкий олов'яний солдатик

В дитинстві дуже любила казку «Кресало». Вона збурює уяву, трохи лякає, але, звісно, має щасливе закінчення. Підземний хід в дуплі, стара страшна відьма, оті велетенські собаки з очима, як тарілки, - так і уявляєш все це собі і стає аж моторошно, але дуже цікаво.
Коли читаєш казку вже в дорослому віці – то виникають питання: чи нормально, що головний герой зарубав ні в чому не винну бабусю (хоч вона й відьма, але ж поганого солдатові не зробила нічого), чи це добре цілувати принцесу без її згоди, доки вона спить (хоча смертна кара за такий злочин теж не видається справедливою) та й короля з королевою трохи шкода, бо не зовсім зрозуміло, що там з ними сталося, після того, як найбільший собака їх попідкидав. Утім, для розвитку фантазії ця казка чудово підходить.
Казка «Стійкий олов’яний солдатик» у дитинстві мені подобалась менше, проте там є все для хорошої історії: романтична лінія з балериною, неймовірні пригоди та й взагалі вся ситуація з іграшками, що оживають, доки їх ніхто не бачить, хвилює уяву. Але дисклеймер – тут щасливого закінчення не чекайте, хоч воно й дуже романтичне.
Класно побачити казки із дитинства, але в такому чудовому сучасному оформленні. Хороша книжка для сімейного читання і розглядання.