Те, що вважали культурним «феноменом» окремих країн і ніколи не виходило на широкий загал, раптом стало предметом обговорення (і занепокоєння) ООН, ВООЗ, безлічі правозахисних організацій та руху за права жінок.
Вважаю, це найкраща характеристика з усіх можливих.
А, між іншим, за цим усім стоїть історія надзвичайно сміливої жінки, яка відмовилась коритися звичаям, обставинам і самій географії. В тексті відчувається простота й безпосередність людини, яка не намагається когось вразити. Тому й оповідь ведеться, ніби в приватній розмові з кимось знайомим: з грубим слівцем, жартами нижче пояса і показною незворушністю у тих моментах, що болять найбільше.
Варіс Дірі зростала у сімʼї пустельних кочівників, пройшла через варварську процедуру жіночого обрізання, самотужки перетнула пустелю, втікаючи від навʼязаного власним батьком шлюбу в дванадцять років.
Карʼєра світової топ-моделі — це не історія успішного успіху.
А засудження каліцтва жінок — це не відмова від власного коріння.
У цьому найбільший парадокс книги: авторка відчуває гордість за приналежність до своєї батьківщини та культури, попри усі жахіття, що їй довелось там пережити.
А ще мені неймовірно сподобалось те, що Варіс все ж зустрічала у своєму житті дуже хороших людей, які в певні моменти буквально зробили її шлях до хорошого життя трішечки легшим. Мені сподобалось зображення некровного сестринства, бо навіть коли подруги чи знайомі Варіс самі не мали достатньо коштів на життя, все ж часом допомагали їй або влаштуватися на роботу, або акліматизуватися у незнайомій країні, або зрештою надавали їй житло чи радили, куди можна по нього звернутися. І найважливішим у книзі було зустріти момент, коли Варіс почула від подруги, що геніталії не у всіх такі, як у неї. Я думаю, що це і стало поштовхом до пошуку, як можна виправити скоєне. Зрештою, ця жінка побудувала себе сама, а для цього потрібна була неабияка жага до змін.
Варіс, яка зараз багата, успішна модель, незалежна та самодостатня жінка, посол ООН, кохана дружина, любляча мама пройшла довгий, складний шлях до свого успіху. Сомалійська дівчинка, дитина пустелі і піску, що любить свою таку складку батьківщину, яка й досі з ніжністю згадує своє босоноге дитинство, проведе вас своїм життям без прикрас. Кочівне життя в пустелі, де вода – найбільше благо, де праця тяжка і виснажлива, але вечірні розмови біля ватри – щирі, з жартами і веселощами, де ніхто не скаржиться, що йому тяжко, «мама, мені нудно», «мама, я це не їстиму», де мішок рису – це щастя, де дощ – це свято. Романтика пісків, але є речі, які перевернуть вашу свідомість, охоплять вас жахом, відразою, жалем і злістю. Страшна і тяжка доля дівчаток і жінок в Сомалі, примітивні забобони, що забирають тисячі дівчачих життів, а якщо ти вижила – прирікають на страждання на все життя. Чоловіки, яких мені хотілось роздерти, обмежені тупі створіння, по-іншому не можу їх назвати – аж досі тіпає від їх поведінки!
Підлітка, що втечею рятується від свого батька і весілля з 60-річним старцем, дитина, яку продають за 5 верблюдів пенсіонеру, дівчинка, яку життя кидатиме від випробування до випробування, яка лише своїм впертим характером та небажанням повертатись до батька, вигризла своє майбутнє. Варіс, яка не знала, що таке помідор, унітаз, яка не мала взуття – стала послом ООН. Карколомна історія життя! Неймовірна сила духу та сміливість!
Дуже раджу прочитати!