Діалоги богів одразу ж чіпляють читача на гачок. Що за конфлікт, як вирішиться? Додає інтриги і класний стиль – міфологічні герої постають сучасними і крутими, їхні репліки дотепні та кусючі. Таке зображення богів трохи нагадало подачу Ніла Геймана, хоча Джулі Беррі зробила це по-своєму. Це розпалює цікавість до історії простих смертних, якими олімпійці опікуються. І на цьому етапі читач з головою поринає у Другу світову війну. Дві історії кохання, кожна зі своїми болями, трагедіями, вдалими і невдалими днями. Авторка прислухається до кожного душевного поруху своїх героїв, показує щоразу який непростий вибір перед ними постає. Але так гріє душу те, що навіть у хаосі жорстокої, жахливої, безглуздої, несправедливої війни є прекрасні люди, які роблять прекрасні вчинки. Саме таке читання може підбадьорити і додати трохи бажання в жити в наш непростий час.
Війна і смерть - це вірні подруги, які завжди йдуть поруч. Проте не забуваємо про третю подругу - кохання. В часи війни вона здатна творити дива.
Ця історія про четверо молодих людей, яких звела війна. Про дві пари, які пройшли цей шлях тримаючись за кохання. Але таких історій багато, чи не так? Тоді чому саме про них нам Афродита розповідає? Бо не кожен вміє кохати так, як кохали вони. Це було лагідне кохання крізь жорстоку війну.
Та не думайте, що ця книга лише про кохання та війну. Ні. Вона набагато глибша. Вона про музику, яка лунає, немов з небес. Вона про расизм в усій його красі. Вона про надії, якими ми живемо кожного дня. Врешті решт, вона про одну велику спільну мрію. Мрію перемогти у цій клятій війні.
Таку подачу тексту я зустрічаю вперше, коли Афродита, у період другої світової війни, розповідає про дві історії кохання, які відбувалися у період першої світової війни. І той момент, коли ти читаєш книжку, у період війни, але вже на твоїй рідній землі.
Це було сумно, гарно і дуже атмосферно. На диво, я не відчувала різниці у часі в розмірі цілого століття, а радше спокій та меланхолію. Я розчинилась у цій історії та прожила її від початку і до самого кінця, і навіть зараз, вона мене досі не відпускає.
Про те, що люди лише маріонетки в руках впливових і божевільних можновладців, які через свої амбіції та бажання захопити світ, можуть пожертвувати молодими, сповненими сил людьми, які мали б створювати новий світ і нести в нього добро і мир, а тепер помирають на фронті, або отримують фізичні та психологічні травми, які не дозволяють їм надалі вести якісне життя.
Історію розповідають боги з Олімпу про простих людей, яким вони заздрять в одному – не зважаючи ні на що, людина може кохати і може перенести все, лише щоб бути поряд з рідними та коханими.
Одного дня Афродита та Арес постали перед «судом» Гефеста через подружню зраду. Адже Афродита, як дружина Гефеста, мала б бути йому вірна. Але богиня, яка насилає на простих смертних таке прекрасне почуття, як кохання, сама мріє його відчути на собі. Тому і користується кожною можливістю, щоб задовольнити цю свою потребу.
І в своїй спробі виправдатися, Афродита розпочинає розповідати непросту історію кохання, призвавши своїми свідками Аполлона – бога мистецтв, а також Гадеса – бога підземного царства.
Гейзел і Джеймс зустрілися на сільських танцях, лише щоб згодом їх розлучила Перша Світова війна.
Коллет втратила усіх рідних через ворожий наступ німців на її домівку.
Обрі – темношкірий американець, який на своїй шкурі відчув, як це бути не таким як усі. Як це потерпати не від ворога, а від тих, хто бореться з ними на одному боці барикад разом з тобою.
Четверо молодих людей звела війна, завдала їм непоправних ударів, і залишала розбиратися з травмами самотужки.