Ленін і Гітлер. Дві іпостасі тоталітаризму

Попри ворожнечу і ненависть, яка їх розділяла, комунізм і нацизм мали набагато більше спільного, ніж здається. Одного ворога — буржуазне суспільство й одну мету — «очистити світ» будь-яким способом, навіть переступаючи через закони людяності.

До такої думки приходить італійський соціолог і журналіст Лучано Пеллікані. На основі різних джерел і власних висновків він доводить, що саме звідси походить прагнення і Гітлера і Леніна здійснити настільки потужну революцію, щоб світ став досконалим і нарешті почав відповідати їхнім поглядам. Проте на історичній відстані ми розуміємо, що ідеали і нацизму, і комунізму привели в одну точку — жорстокого і нелюдського тоталітаризму. 

Чому варто прочитати книжку «Ленін і Гітлер. Дві іпостасі тоталітаризму»?

• Об'єктивно й аргументовано автор розвінчує міф про комунізм і нацизм як полярні ідеології, переконуючи, що вони мали набагато більше спільного, ніж здається на перший погляд.
• Розкриває досі не досліджені сторони тоталітаризму.
• Видання цієї книги, а також підготовку і друк книжок серії «Друзі відкритого суспільства» здійснено за сприяння Посольства Італії та Італійського інституту культури в Україні.

Про автора:

Лучано Пеллікані — італійський соціолог, журналіст і політолог. Співзасновник Італійської соціалістичної партії та Партії італійських демократичних соціалістів. У 2006 році він був кандидатом у сенат Італії від партійної коаліції «Роза». Викладав в Урбінському та Неаполітанському університетах. Помер від COVID-19 у 2020 році.

Цитати:

Саме «терор — істинна сутність тоталітарного режиму», і він завжди постає, коли в центр ідеології закладається «об’єктивний ворог», якого сприймають як «носія певних устремлінь, що не надто різниться від носія якихось хвороб». Звідси й властива тоталітарним режимам програма з ізоляції та знищення «заразних елементів». І саме через цю характеристику тоталітарний режим не можна плутати з деспотичним чи теократичним режимами минулого. Хоча ці режими так само прагнули до повного контролю суспільства, однак були далекі від плану його переродження та від цілковитого занурення в катартичний терор, спрямований на створення «нової людини». Інакше кажучи, такі режими не були революційними. Революційними ж у найбільш радикальній з усіх осяжних для розуму форм були нацизм і комунізм.

Радянська система задушила діяльність за власним вибором, скасувала всі форми номократії, знищила автономію громадянського суспільства всередині держави, сакралізуючи марксизм і підносячи його до рангу обов’язкової ідеології, заблокувала процес секуляризації, завадила переходу від «суспільства підданих» до «суспільства громадян», дощенту винищила закорінене в ринку раціо, висушила джерела гетерогенетичної творчості.

Лексика Гітлера, як і Леніна, була насичена висловами, запозиченими зі сфери паразитології: світ — це «гниле болото», заселене «брудними шкідливими комахами», яких потрібно ліквідувати під час «боротьби на винищення». Дійшло до того, що про Націонал-соціалістичну партію дозволялося думати лише як про максимально безжального очищувача всьо­го сущого, оскільки завадити деградації та дегенерації народу, якому призначено звільнити людство від «юдейської корупції», можна лише в один спосіб: «Узяти зло за його коріння і повністю висмикнути».

Фашизму не вдалося до кінця стати тоталітарним. І не лише тому, що він не зрубав під корінь ринок. Йому це не вдалося, бо в його генетичному коді бракувало головного: ідеї очи­щення світу через знищення корумпованих і корумпуючих елементів. Така ідея чорним по білому означена як у більшовизмі, так і в нацизмі.