Летиція Кур'ята та всі її вигадані коханці, яким вона збрехала про свого батька

Кожен із чоловіків вважав, що знав Летицію вельми добре. Кожному з них вона збрехала про те, ким була, як і про те, ким і яким був її батько.

Її ім’я — Летиція Кур’ята. Вона вміє вигадувати історії так майстерно, що не повірити неможливо. І вона готова повідати вам сім майже правдивих казок про свого батька: полковника з XVII століття, привида минулого, пічника, лісника, качки на селищному ставку і героя сучасної  війни... Та зрештою — хто ж він? І чи існує насправді?

У світі, де війна стала буденністю, Летиція веде власну боротьбу з найстрашнішим демоном — самотністю. І щоразу, переплітаючи реальність і вигадку, вона стає на крок ближчою до правди. Бо чи не вона — єдина зброя проти того, що нас руйнує?

«Летиція Кур'ята та всі її вигадані коханці, яким вона збрехала про свого батька» — це суміш гумору, сарказму, поетичних алюзій, магічного реалізму і автобіографічної історії з елементами репортажу. І спроба описати вразливість у світі, де війна стає буденністю, а любов — рятівною ілюзією. 

Чому варто прочитати книжку «Летиція Кур'ята та всі її вигадані коханці, яким вона збрехала про свого батька»?

• Багатогранний і суперечливий роман про спробу втекти від травм і знайти себе серед вигадок, в яких заплутуються не лише герої, а й читачі.
• Показує як у сучасному українському суспільстві змішуються війна, любов і буденність.
• Авторка влучно поєднує серйозне і комічне, що вдало відображає атмосферу нашого часу: війна, пошук ідентичності, жіноче самовираження, проблеми батьків і дітей, а також життя села і міста.

Про авторку

Віра Курико — журналістка, репортажистка, редакторка, авторка документальних книг. Більшість часу живе в Чернігові, де починала свою роботу як журналістка та засутупниця редактора міської газети. Має особливий сентимент до друку й протягом десяти років роботи співпрацює переважно з друкованими медіа та видавництвами. Багато років співпрацювала з The Ukrainians та Reporters, з 2024 року — редакторка видавничих проєктів у The Ukrainians. Лауреатка Літакцент року-2020 за першу книгу репортажів «Вулиця причетних чернігівська справа Лук’яненка» і, фіналістка премії «Книга року BBC-2020» з цією ж книгою. У 2021 році ввійшла до списку спецпроєкту Премії імені Георгія Ґонґадзе “30 до 30: Хто творить майбутнє українських медіа”. Лауреатка журналістського конкурсу «Честь професії-2022» за репортажі з оточеного Чернігова та конкурсу художнього репортажу «Самовидець» у 2019 році за літературний репортаж про справу Лук’яненка в Чернігові. Зацікавлена в історичних темах.

Віра співпрацює з українськими та іноземними медіа. Їхня з чоловіком-військовим історія виходила на перших шпальтах польської газети Gazeta Wyborcza.

У вільний час — балконна садівниця. Авторка подкасту «Бегонії в агонії» про домашні рослини, зцілення садами та як смерть, пам’ять і любов змінюють ландшафт.

Цитати:

Летиція сказала, що має чоловіка й кількох коханців, з якими не може дати собі раду. Розповіла про місце, де народилася. Мовляв, це найстрашніше місце у світі, бо було воно світу кінцем, про що постійно повторювала бабця: живуть вони в найбільш забутому Богом кутку, на самому краю світу, над діркою в кишені Божого пальта. І ніхто, взагалі ніхто не може цьому зарадити — навіть районна рада. Свої спостереження баба підтверджувала тим, що сюди не доїжджали щотижневі газети, натомість їх великими стосами закидали раз на три тижні. Усі новини застарівали задовго до того, як потрапити в поштову скриньку, й нічого не означали, а особливо для тих, хто тут жив. Що може бути сміливішою ознакою кінця світу у всіх його версіях, коли не запізнілі новини, які вже нічого не важать? 

Часом уві сні Летицію запитували незнайомі люди, небого, хто твій батько, де він? Тоді  відказувала: мій батько — хлопчак, що йде нашою землею й каже, що бачить вогонь та дрова, та не бачить ягня на цілопалення. Наступної ночі казала: мій батько — пічник, він робить людям груби, лежанки та печі, аби в їхньому домі було тепло, добрими латками рятує вогнища тих, у кого нема грошей на нове, лаштує до купи димарі, що просіли, аби ті не завалилися всередину дому.

 І ніколи не могла відповісти: тато воює . Бо ця війна — війна-факультатив . Можна було б і не йти, втекти, відмовитися. Але тато зі школи відмінник.

Хто твій батько, спитав Роман, але краще б спитав, де він. Важко сказати, хто він, поки він не повернеться. 

— Звідки? 

— З війни.

— Ти тут? — запитував тато маму з війни. 

— Тут, — відказувала мама татові звідти ж.