"Аркан вовків" - перший роман в трилогії "Літопис Сірого Ордену". За офіційним синопсисом дія відбувається в альтернативному XIX столітті, де завдяки Сірому Ордену характерників існує незалежна Українська держава. Юний Северин, вступивши на службу, стикається з небезпекою характерників-відступників і загадкового ворога, що викрадає новачків.
Каюсь, на початку розум шукав якихось аналогій з подібними книгами інших авторів, того ж "Відьмака" Сапковського, але буквально до першої сотні сторінок любі порівняння пішли гуляти лісом. Бо основне враження - це одностайно оригінальний та самобутній твір! І він Наш! Колорит в ньому - дай Боже. Були певні побоювання, що книга не зуміє використати нашу міфологію, не впавши в звичайні вставочки, аля відсилки марвел. Ніт, не впав! Все зроблено яскраво та соковито, з великим запасом для фантазії на всілякі таємниці, а їх тут багацько.
Персонажі - живі та цікаві, як головні, так і другорядні. Автор чудово вміє показувати взаємодію, мова героїв - жива, така, яку хотілось би чути довкола себе в повсякденному житті. Та тут навіть лайка як мед для вух! Кожен герой має свої особливості та власні погляди на життя. Під кінець я вже так здружився з нашою компанією, що й сам відчував сум перед скорим прощанням. Радію, що мене чекають ще дві книги.
Сам світ "Літопису Сірого Ордену" в першій книзі навіює приємні ностальгічні нотки. Ностальгія за тим, чого не було, але так хотілось би... Автору вдалось доторкнутись до певних струн моєї душі, попасти в старі рани від часів, коли я був школярем і тужив від долі нашої держави на уроках історії України. В цій альтернативній історії хочеться жити. І при цьому цей світ не ідеальний, він пашіє справжнім життям зі своїми плюсами і мінусами, злом і добром. Поєднання всього цього тут - чи не досконале. Павло Дерев'янко гарно поєднує міфологію та сюжет, закидуючи то тут, то там такі рідні серцю відсилочки.
Єдине, до чого можу присіктись, так це хіба до матеріалу обкладинки. Воно виглядає все дуже гарно, але книга мазюкається відбитками і не те щоб приємно відчувається в руках. Цю ситуацію рятує лише наповнення, від якого забуваєш про все на світі. І це я ще педант в питанні читання книг - читаю, звісно, не в рукавичках, але руки завжди чисті. Все ж, матова обкладинка виглядала так же гарно і не була б така замазюрена. Але то вже мої заморочки. Все решта - моя повага! Перший том трилогії має кольори мідної клямри - і це виглядає дуже гарно! Кольоровий зріз, лясе і неймовірні портрети деяких головних героїв на форзацах. Шкода лише, що не було групового фото.
Я дуже-дуже потішений цією книгою! Шкодую тепер за тим, що не ризикнув і не купив відразу всю трилогію по мірі виходу. Але тепер дібрати решту - першочергове завдання і я з радістю візьмусь за нього. Щиро рекомендую!
Прочитавши передмову, мій запал затих, адже було вказано, що автор надихався «Володарем перснів» (а я не фанат цього всесвіту).
Перша сцена, яка чекає на читача - шокуюча.
Головний герой, Северин, встромляє собі в серце кинджал і відправляється в Потойбіччя, щоб підписати контракт з надприродною силою і стати характерником.
Це такі собі козаки-перевертні, які присвячують своє життя захисту вітчизни та громадян Гетьманату, що дуже часто повʼязано з боротьбою зі злом. І часто це зло зовсім не надприродне, а чаїться у звичайних людях.
Северин разом зі своїми новими побратимами потрапляють в саму гущу подій, адже їхня посвята в характерники припала на період, коли молодих і недосвідчених новонавернених вовків почали викрадати. Ніхто не знає хто і куди їх забирає, і що з ними стається.
Це спіткало і одного з нових друзів Северина.
Тепер четвірка друзів мають знайти свого товариша, і врятувати від біди.
На них чекає багато пригод, а ще переосмислення своїх принципів і поглядів на життя, які виявилися непридатними на «шляху вовка».
Навіть з тим, що я не фанатка пригодницьких історій, де багато часу присвячено саме переміщенням по місцевості - мені історія дуже сподобалася.
І, як ближче до кінця і було зазначено самими персонажами (тому і автором), це більше переосмислення історії «Трьох мушкетерів» (яку я люблю).
Мені так припали до душі ці четверо відчайдух, які в свої молоді роки вирішили присвятити своє життя такій непростій справі.
Обовʼязково буду читати продовження.
А ще - можна мені окрему книгу про Катрю Бойко?
⠀
Події в книзі відбуваються в 1845 році. Автору вдалось чудово змалювати ту епоху, думки, традиції, передати колорит і бачення людей. Було захопливо зануритися в цю епоху. У книзі переплелись реальне з вигаданим. Тут є елементи альтернативної української історії.
⠀
Головний герой — Северин Чорнововк. Він готується стати характерником і вступити до Сірого ордену. Після цього він зможе перетворюватися на вовка і не тільки, але за це доведеться платити ціну — стати на вовчу стежку, яка не буває простою.
⠀
На Саверина чекають перші друзі, перше випробування, перше кохання та розчарування, перша кров на руках і втрати. В цілому мені здалось, що «Аркан вовків» — ніби вступ до більш епічної історії. У цій книзі ми більше знайомимось зі світом, героями, готуємось до того, що далі буде щось небезпечніше. Книга захоплива, динамічна і цікава. Уже в цій частині є таємниця, яка тримала в напрузі й підтримувала інтерес читати далі й далі.
⠀
Мені сподобалась, що коли Северин стає вовком, автор описує це ніби з погляду Звіра, який є всередині нього. Показує різні відчуття, бажання і те, як все ж людське бореться і не дає себе захопити. У книзі є описи битв, вони чудово прописані й доволі детальні, було кілька моментів, коли мені хотілось відвернутися і не читати того.
⠀
Взагалі книга добре написана. Тут вдосталь діалогів, хоч інколи це було у вигляді «питання — а відповідь «не знаю» і все, також вдосталь описів і вони не нудні. Хоч і були деякі недоліки, але мені сподобався стиль автора. Читати легко було.
⠀
Є питання до останньої зустрічі Ліни та Северина. Я не дуже зрозуміла, навіщо це було, що за ритуал і так далі. Але думаю, що в наступній частині це ще пояснять. Історія має і романтичну ліню, проте вона не є основною, принаймні наразі.
⠀
Герої — класні. Мені найбільше сподобався Савка, завжди легкий, позитивний і ніби тримав їхню компанію купи. Але й інші характерники, з якими мандрував і встрявав у пригоди Северин, були цікавими й добре прописаними. Автор кожному приділив достатньо часу і дав розкритися. Вони разом стають на вовчу стежку, дорослішають, змінюються, вчаться підтримувати одне одного та любити.
⠀
У цій книзі порушені цікаві та важливі теми:
▪️стосунки між батьками та дітьми;
▪️бажання помсти;
▪️дружби й підтримки одне одного;
▪️любові до своєї батьківщини.
⠀
А ще на вас тут чекає класний фентезійний світ із сіроманцями-характерниками, мавками, лісовиками, відьмами та їхніми ритуалами, орденами.
⠀
Це точно хороше, якісне фентезі. Ще й українське і про українське. Тому точно раджу читати.
Хто ще не читав, ви дуже багато пропустили у цьому житті, тому що Літопис Сірого Ордену не просто мені сподобався – це відкриття року і все можливо, що історія точно потрапить в улюблене (треба перевірити часом)?
Ми маємо світ Українського Гетьманату, міфологій з нотками легенд, характерництво, відьом та Потойбіччя. Ще не вразило?
А якщо я скажу, що майже вся книга – це суцільна динаміка з такими поворотами сюжету, що я сиділа з розкритим писочком? Оо так, здивувати мене важко, але автору це вдалось ?
В нас є пʼять молодих характерників, котрих чекають пригоди, зрада, бої на виживання, втрати та перемоги. Дуже цікавий світоустрій, у який ти просто поринаєш без зайвих запитань. Все розкривається поступово: ти розумієш про що йде мова, але при цьому є невеличка таємниця, що тримає твою увагу.
Роблячи перерви в читанні, я досить часто ловила себе на думці, що хочу повернутись до героїв та переживати разом з ними усі перипетії, котрі підготував для нас автор❤️?
Мене історія захопила відразу. Пролог відразу задає планку і підігріває цікавість.
Персонажі цікаві, хороші, різні. Ти прикипаєш до них душею. Атмосфера і світ чудові. Автор плавно вводить тебе в курс справи і це так природньо, ніби ти завжди там був, ніби всі правила самі собою зрозумілі.
І хоч світ багато чим знайомий і рідний, для мене було і багато новеньких і цікавих правил.
Чого варта тільки система комунікації?
Це максимально моя історія, я відразу пішла читати наступну частину.
Автор як на мене чудово пише, оці повторення "Я йду" чи про дитинство мені дуже сподобалися.
Також круті оці передбачення, коли закінчується одна сцена, і в ній тобі кажуть що це останні слова від цієї людини. Чесно це все ваууу
Сподіваюсь ця книга стане ще популярніша і в Україні, і в світі.
І що я скажу? Аркан вовків прекрасний! Містичне фентезі в декораціях альтернативної історії з нотками стимпанку. Все настільки на своєму місці, влучно, концентровано, конкретно! Альтернативна історія не розписана, як у “путівнику для туриста”, коли купа тексту присвячена устрою держави, віруванням абощо, а так, як би ми з вами говорили про сьогодення, про буденність, яка нас оточує. На мою думку, це висока майстерність: витримати тонкий баланс і показати історію світу доволі “скупими мазками”, але при цьому і читачам було б зрозуміло, що до чого.
Головний герой, як кожна нормальна людина, а тим більше підліток, не зовсім розуміє свої бажання і прагення. Він хоче стати на стежку, завершити навчання, але не дуже… але все-таки хоче, бо… але не дуже, тому що це страшно, але ж як він може показати страх, він же не просто хлопчисько, а джура! І син славетних батьків! але страшно.
І це - прекрасно. Ми бачимо живу людину, підлітка, який прагне довести батькові, що він може і здатен (хоча батько давно відсутній у його житті і не приїздить навіть на визначні події). Але при цьому вагається і має сумніви, а чи дійсно це його бажання, а не просте прагнення заслужити схвалення батька?
Стосунки з постійно-відсутнім батьком, який занурився у жагу помсти, взаємодія з ним дещо архетипові, але цього не помічаєш, поки читаєш, лише коли починаєш думати і аналізувати. І це - черговий прояв майстерності: показати все таким чином, аби не виникло думки: “Та ну, знову? Та скільки можна!”
Інші герої Аркану - побратими Северина - кожен має свою історію, свій злам, який відбився на душах підлітків. Вони гарячі і норовливі, вони - хлопчаки, які взули батькові чоботи, і тепер вважають себе невразливими. На жаль, Доля має на це власну думку, і доносити її до гарячих голів доводиться крізь біль і кров.
Розвиток персонажів значний. Вони проходять шлях від ватаги чужих один одному хлопців до побратимів, які пов'язані кров'ю, болем, смертями.
Крім альтернативної історії України, мітологічних українських істот (мавка, щезник, лісовик), авторською “родзинкою” стали дуби характерників, які виростають на могилах загиблих і мають здатність передавати повідомлення від одного характерника іншому. Такий собі месенджер, який працює на крові того, хто передає і того, хто отримує повідомлення. З цим пов'язаний і один з сюжетних зАкрутів, і одна з моїх думок. Зрадники Сірого Ордену використовували полонених характерників, аби заманити побратимів у пастку. І за всі роки ніхто не вигадав запобіжного заходу. Северин питає про це свого вчителя. І вчитель пояснює, що ти не встигнеш крикнути “це пастка”, або будь-яке попередження. Северин погоджується. То так. То правда.
Але (тут уже включився занудний я-дорослий) могла бути якась кодова фраза/слово, відсутність якого і вказувала б на пастку. Наприклад, якщо все добре, то в повідомленні будуть слова “кланяйся вчителю”, а якщо цих слів нема, тоді побратима схопили вороги, і тебе заманюють у пастку.
Дуже не вистачало карти. Не кожен добре пам'ятає або уявляє собі карти минулого, тому мапа десь на розвороті була б помічною.
Два моменти в книзі, на які варто звернути увагу і виправити для наступного видання.
Сцена, коли п'ятірка посвячених відправляється на гулянку до Києва:
“... - Скільки до Києва миль?
- Тридцять одна…”
Від селища Буда до Києва в р-ні 250 км по сучасним дорогам. Тож, або тут миля 8 км, і це тоді варто було зазначити у примітці, або щось пішло не так.
У сцені бою між Ігорем Чорнововком і Ярославою Вдовиченко раптом Ярославу називають Ольгою: “Ольга ногою відкинула зброю до дуба…”
Наостанок скажу, що вся книга дуже кінематографічна. От прямо бери, і знімай за нею кіно, як за готовим сценарієм.
PS. Попередження для алергіків, астматиків та просто для людей, що мають чутливий нюх. Витягніть книгу з захисного пакування і нехай вона полежить деякий час, аби вивітрився запах фарби чорного зрізу. Я не астматик, але два тижні перший том “відпочивав” на балконі.
Щодо самої історії, то вона мені нагадує "Відьмака" Сапковського, особливо першу частину, але тут у нас є конкретні дати та історія трохи ближча до сучасності ніж середньовіччя. Не збрешу, якщо скажу, що початок книжки мене надзвичайно захопив. Те, як автор зміг описати випробування яке мав пройти головний герой, читалося буквально на одному подиху. На жаль саме цієї динаміки автор не зміг зберегти протягом усієї книжки, періодично історія ніби застигала, а часом було забагато флешбеків і другорядних ліній. Особливо вони видаються недоречними, коли головна загадка зі зникненням молодих характерників була розв'язана. Але пам'ятайте, що це трилогія і в майбутніх частинах всі ці деталі будуть використовуватися автором для подальшого сюжету.
Також часом неможливо було визначити скільки років героям, бо тут вони себе поводять як звичайні юнаки, а через який час (як тільки взялись за люльки) де вже якась дідуганська паті.
Але в цілому мене ця історія дуже захопила, вона як перетворення лялечки в метелика, де потрібно докласти неймовірних зусиль, щоб вибратись зі свого кокона. І автор залишає ще багато загадок для наступних частин.