І що я скажу? Аркан вовків прекрасний! Містичне фентезі в декораціях альтернативної історії з нотками стимпанку. Все настільки на своєму місці, влучно, концентровано, конкретно! Альтернативна історія не розписана, як у “путівнику для туриста”, коли купа тексту присвячена устрою держави, віруванням абощо, а так, як би ми з вами говорили про сьогодення, про буденність, яка нас оточує. На мою думку, це висока майстерність: витримати тонкий баланс і показати історію світу доволі “скупими мазками”, але при цьому і читачам було б зрозуміло, що до чого.
Головний герой, як кожна нормальна людина, а тим більше підліток, не зовсім розуміє свої бажання і прагення. Він хоче стати на стежку, завершити навчання, але не дуже… але все-таки хоче, бо… але не дуже, тому що це страшно, але ж як він може показати страх, він же не просто хлопчисько, а джура! І син славетних батьків! але страшно.
І це - прекрасно. Ми бачимо живу людину, підлітка, який прагне довести батькові, що він може і здатен (хоча батько давно відсутній у його житті і не приїздить навіть на визначні події). Але при цьому вагається і має сумніви, а чи дійсно це його бажання, а не просте прагнення заслужити схвалення батька?
Стосунки з постійно-відсутнім батьком, який занурився у жагу помсти, взаємодія з ним дещо архетипові, але цього не помічаєш, поки читаєш, лише коли починаєш думати і аналізувати. І це - черговий прояв майстерності: показати все таким чином, аби не виникло думки: “Та ну, знову? Та скільки можна!”
Інші герої Аркану - побратими Северина - кожен має свою історію, свій злам, який відбився на душах підлітків. Вони гарячі і норовливі, вони - хлопчаки, які взули батькові чоботи, і тепер вважають себе невразливими. На жаль, Доля має на це власну думку, і доносити її до гарячих голів доводиться крізь біль і кров.
Розвиток персонажів значний. Вони проходять шлях від ватаги чужих один одному хлопців до побратимів, які пов'язані кров'ю, болем, смертями.
Крім альтернативної історії України, мітологічних українських істот (мавка, щезник, лісовик), авторською “родзинкою” стали дуби характерників, які виростають на могилах загиблих і мають здатність передавати повідомлення від одного характерника іншому. Такий собі месенджер, який працює на крові того, хто передає і того, хто отримує повідомлення. З цим пов'язаний і один з сюжетних зАкрутів, і одна з моїх думок. Зрадники Сірого Ордену використовували полонених характерників, аби заманити побратимів у пастку. І за всі роки ніхто не вигадав запобіжного заходу. Северин питає про це свого вчителя. І вчитель пояснює, що ти не встигнеш крикнути “це пастка”, або будь-яке попередження. Северин погоджується. То так. То правда.
Але (тут уже включився занудний я-дорослий) могла бути якась кодова фраза/слово, відсутність якого і вказувала б на пастку. Наприклад, якщо все добре, то в повідомленні будуть слова “кланяйся вчителю”, а якщо цих слів нема, тоді побратима схопили вороги, і тебе заманюють у пастку.
Дуже не вистачало карти. Не кожен добре пам'ятає або уявляє собі карти минулого, тому мапа десь на розвороті була б помічною.
Два моменти в книзі, на які варто звернути увагу і виправити для наступного видання.
Сцена, коли п'ятірка посвячених відправляється на гулянку до Києва:
“... - Скільки до Києва миль?
- Тридцять одна…”
Від селища Буда до Києва в р-ні 250 км по сучасним дорогам. Тож, або тут миля 8 км, і це тоді варто було зазначити у примітці, або щось пішло не так.
У сцені бою між Ігорем Чорнововком і Ярославою Вдовиченко раптом Ярославу називають Ольгою: “Ольга ногою відкинула зброю до дуба…”
Наостанок скажу, що вся книга дуже кінематографічна. От прямо бери, і знімай за нею кіно, як за готовим сценарієм.
PS. Попередження для алергіків, астматиків та просто для людей, що мають чутливий нюх. Витягніть книгу з захисного пакування і нехай вона полежить деякий час, аби вивітрився запах фарби чорного зрізу. Я не астматик, але два тижні перший том “відпочивав” на балконі.
Щодо самої історії, то вона мені нагадує "Відьмака" Сапковського, особливо першу частину, але тут у нас є конкретні дати та історія трохи ближча до сучасності ніж середньовіччя. Не збрешу, якщо скажу, що початок книжки мене надзвичайно захопив. Те, як автор зміг описати випробування яке мав пройти головний герой, читалося буквально на одному подиху. На жаль саме цієї динаміки автор не зміг зберегти протягом усієї книжки, періодично історія ніби застигала, а часом було забагато флешбеків і другорядних ліній. Особливо вони видаються недоречними, коли головна загадка зі зникненням молодих характерників була розв'язана. Але пам'ятайте, що це трилогія і в майбутніх частинах всі ці деталі будуть використовуватися автором для подальшого сюжету.
Також часом неможливо було визначити скільки років героям, бо тут вони себе поводять як звичайні юнаки, а через який час (як тільки взялись за люльки) де вже якась дідуганська паті.
Але в цілому мене ця історія дуже захопила, вона як перетворення лялечки в метелика, де потрібно докласти неймовірних зусиль, щоб вибратись зі свого кокона. І автор залишає ще багато загадок для наступних частин.