Відгуки і рецензії читачів
07.06.2026
Дякую пані Наталі в та усій команді Лабораторії за цю чудову книгу! Отримала багато приємних емоцій! Така вона душевна, тепла, близька.. Впізнавала десь себе і рідних у той перший рік повномасштабної, а разом з тим і бабусь, своє дитинство, такі світлі моменти.. Дуже рекомендую до прочитання, хто лише приглядається до цієї історії!
15.04.2026
Здається, книги про життя простих українських людей під час війни стають моєю особистою віддушиною. Хтось досі боїться торкатися цієї теми, а для мене це певне «зцілення». Через такі історії я знову проживаю знайомі емоції, але вже споглядаю їх під іншим кутом. Тому сьогодні про книгу «Любця».
Хоч я і згадала відразу, що ця книга має воєнний контекст, та головна нитка історії — це стосунки бабусі й онуки. Софії та Любці. І читаючи про їхнє спілкування, про їхні пригоди, я думками весь час поверталася у своє дитинство, де були ще живі мої бабусі. Спілкування з ними з плином часу згадуєш із теплотою, ніжністю та любов’ю.
Що сподобалося:
- Софія, як і всі інші персонажі книги, показані як звичайні живі люди. Вони можуть жити з вами по сусідству, ви можете з ними пересікатися в магазинах. Далеко не ідеальні, мають свої недоліки
- глави-флешбеки, які поступово розкривають персонажів, і завдяки яким розумієш їхню історію: що на них впливало в минулому і яка в них мотивація в сьогоденні. Ці глави спогадів мені сподобалися найбільше.
- мова написання. Нагадаю, що події відбуваються в Тернополі, тому Наталія додала місцевий діалект — слова, які притаманні цьому краю. Але не хвилюйтеся: у зносках є всі пояснення.
Скажу чесно, мені хотілося б побачити ще дві глави. Перша — як Софія позбувається «старовини» і захаращеності в квартирі (хоча згодом зрозуміла, що персонажі не завжди мають категорично змінюватися, адже завдяки Любці вона і так крок за кроком дещо переосмислювала своє життя).
І друга — це глава про звільнення Херсону. Я дуже добре пам’ятаю ті дні у 22-му, як ми всі невідривно перебували біля екранів ТБ або у стрічках телеграму, слідкували за новинами зі сльозами радості. І я дуже хотіла побачити, як реагуватимуть персонажі книги на деокупацію.
Застереження: не читайте цю книгу на голодний шлунок! Тут стільки згадок різних смаколиків, що просто не можна стриматися, щоб не взяти щось погризти 😁
Висновок: якщо вам хочеться в спогадах повернутися в дитинство, місцями посміхатися, місцями сумувати від написаного — ця книга швидше всього має вам сподобатися.
І якщо ваші бабусі чи дідусі ще поруч — обов’язково обійміть їх. Цінуйте цей час.
Хоч я і згадала відразу, що ця книга має воєнний контекст, та головна нитка історії — це стосунки бабусі й онуки. Софії та Любці. І читаючи про їхнє спілкування, про їхні пригоди, я думками весь час поверталася у своє дитинство, де були ще живі мої бабусі. Спілкування з ними з плином часу згадуєш із теплотою, ніжністю та любов’ю.
Що сподобалося:
- Софія, як і всі інші персонажі книги, показані як звичайні живі люди. Вони можуть жити з вами по сусідству, ви можете з ними пересікатися в магазинах. Далеко не ідеальні, мають свої недоліки
- глави-флешбеки, які поступово розкривають персонажів, і завдяки яким розумієш їхню історію: що на них впливало в минулому і яка в них мотивація в сьогоденні. Ці глави спогадів мені сподобалися найбільше.
- мова написання. Нагадаю, що події відбуваються в Тернополі, тому Наталія додала місцевий діалект — слова, які притаманні цьому краю. Але не хвилюйтеся: у зносках є всі пояснення.
Скажу чесно, мені хотілося б побачити ще дві глави. Перша — як Софія позбувається «старовини» і захаращеності в квартирі (хоча згодом зрозуміла, що персонажі не завжди мають категорично змінюватися, адже завдяки Любці вона і так крок за кроком дещо переосмислювала своє життя).
І друга — це глава про звільнення Херсону. Я дуже добре пам’ятаю ті дні у 22-му, як ми всі невідривно перебували біля екранів ТБ або у стрічках телеграму, слідкували за новинами зі сльозами радості. І я дуже хотіла побачити, як реагуватимуть персонажі книги на деокупацію.
Застереження: не читайте цю книгу на голодний шлунок! Тут стільки згадок різних смаколиків, що просто не можна стриматися, щоб не взяти щось погризти 😁
Висновок: якщо вам хочеться в спогадах повернутися в дитинство, місцями посміхатися, місцями сумувати від написаного — ця книга швидше всього має вам сподобатися.
І якщо ваші бабусі чи дідусі ще поруч — обов’язково обійміть їх. Цінуйте цей час.
09.04.2026
Маленьку Любцю батьки відправили з Херсона до бабусі в Тернополь, в ніч коли почалося повномасштабне вторгнення. Дні 70-річної Софії нічим не відрізнялися один від одного, аж раптом їй доручили важливу місію, зберегти єдину онуку до повернення батьків...
Неймовірно щемка і дуже тепла історія про родинне тепло, раннє дорослішання і всеохоплюючу любов і турботу.
Софія почувала себе так, ніби барви життя втрачали яскравість, вона змушувала себе вставати і робити звичні справи. Ранкова кава з папіросою, перегляг улюблених детективів, спогади, приготування їжі і кішка Анфіса, все що залишилося у жінки. З донькою Софія бачилася нечасто, а з онукою спілкувалася лише по відеозв'язку. Неочікувано побачивши Любцю на порозі квартири, та й ще без батьків, Софія намагається дати їй все тепло і турботу, на які тільки здатна.
Мені дуже сподобалася книга, вона щира, щемка, справжня. Я обожнюю книжкових бабусь і не можу пройти повз такі історії, але ця книга перевершила всі мої очікування.
Буденне життя бабусі і онучкі в квартирному будинку, де кожен мешканець має свою історію ( і хочу вам сказати, що всі герої досить цікаві).
Люба мусила подорослішати тримаючись за обіцянку батьків приїхати по неї, але вона була мужньою і просто чудовою дівчинкою, яка не втрачала надії, заводила друзів, дізнавалася багато нового і навіть, навчилася вимовляти звук "р". У мене серце краялося від думки скільки таких дітей було на початку 22 року і що вони змушені були пережити 🥹
Для мене важливо, коли читаю книгу про події під час в*йни, щоб вона відгукувалася мені. Я виділила безліч цитат, які повністю повторювали мої думки і хвилювання ❤️
Неймовірно щемка і дуже тепла історія про родинне тепло, раннє дорослішання і всеохоплюючу любов і турботу.
Софія почувала себе так, ніби барви життя втрачали яскравість, вона змушувала себе вставати і робити звичні справи. Ранкова кава з папіросою, перегляг улюблених детективів, спогади, приготування їжі і кішка Анфіса, все що залишилося у жінки. З донькою Софія бачилася нечасто, а з онукою спілкувалася лише по відеозв'язку. Неочікувано побачивши Любцю на порозі квартири, та й ще без батьків, Софія намагається дати їй все тепло і турботу, на які тільки здатна.
Мені дуже сподобалася книга, вона щира, щемка, справжня. Я обожнюю книжкових бабусь і не можу пройти повз такі історії, але ця книга перевершила всі мої очікування.
Буденне життя бабусі і онучкі в квартирному будинку, де кожен мешканець має свою історію ( і хочу вам сказати, що всі герої досить цікаві).
Люба мусила подорослішати тримаючись за обіцянку батьків приїхати по неї, але вона була мужньою і просто чудовою дівчинкою, яка не втрачала надії, заводила друзів, дізнавалася багато нового і навіть, навчилася вимовляти звук "р". У мене серце краялося від думки скільки таких дітей було на початку 22 року і що вони змушені були пережити 🥹
Для мене важливо, коли читаю книгу про події під час в*йни, щоб вона відгукувалася мені. Я виділила безліч цитат, які повністю повторювали мої думки і хвилювання ❤️
18.02.2026
«Любця. Ми по тебе скоро приїдемо!» Наталія Оздемір
Видавництво Лабораторія
Неймовірно щемлива, світла, життєва історія про просте життя, дорослішання та реальність знайому кожному українцю. Роман змушує і сміється і плакати й не дивлячись на певний смуток й тригер війни, залишає по собі тепле відчуття, наче лежиш під периною а в руках горнятко гарячого какао.
Сюжет розгортається в перші дні повномасштабного вторгнення в Україну. У Херсоні мама 7-річної Любці вночі пакує наплічник дитині й відправляє її із сусідкою на Тернопільщину, а сама лишається аби забрати чоловіка з лікарні та із родичами пересидіти у селі певний час. Але обіцяє доньці, що скоро по неї приїде.
У той же час пані Софія, 70-ти річна жінка живе своє тихе життя у якому жоден день вже не приносить радості. Аж на порозі зустрічає незнайомку зі своєю онукою. Жінка передає дитину бабусі й рушає далі. Спантеличена Софія має уберегти та заспокоїти перелякану Любцю із якою вона майже не бачилася…
Так починається зворушлива історія знайомства, сім’ї, дружби, пізнання себе, надії та пам’яті.
Маленька допитлива дівчинка розтопить не одне серце та знайде нових друзів у будинку, де за кожними дверима на неї чекає цікава пригода.
У книзі крізь спогади персонажів ми бачимо історію українського народу - з часів совєтів, партійних білетів та пропаганди, рекету та скрути 90–х й до сьогодення.
Діалективізм додає роману барв та смаку, а увага до регіональної кухні та звичаїв глибини та просвітництва.
Твір має сподобатись тим кому припали до душі «Там, де заходить сонце» та «Оринин» (також видавництва Лабораторії)
Після серії трилерів та детективів, «Любця..» стала справжнім легумином для серця! Дуже рекомендую для затишного відпочинку!
Моя оцінка 10/10
«Усе дитинство Софія, коли вона не хотіла їсти запропоновану страву, її питали, чи не хоче вона, бува, марципанів. Донині Софія думала, що це якась уявна річ, як Бабай, яким лякали дітей. Марципани були легендою, яка не могла мати фізичного втілення, а сьогодні вони виявилися солодощами, яких не любить її онука»(с)
Видавництво Лабораторія
Неймовірно щемлива, світла, життєва історія про просте життя, дорослішання та реальність знайому кожному українцю. Роман змушує і сміється і плакати й не дивлячись на певний смуток й тригер війни, залишає по собі тепле відчуття, наче лежиш під периною а в руках горнятко гарячого какао.
Сюжет розгортається в перші дні повномасштабного вторгнення в Україну. У Херсоні мама 7-річної Любці вночі пакує наплічник дитині й відправляє її із сусідкою на Тернопільщину, а сама лишається аби забрати чоловіка з лікарні та із родичами пересидіти у селі певний час. Але обіцяє доньці, що скоро по неї приїде.
У той же час пані Софія, 70-ти річна жінка живе своє тихе життя у якому жоден день вже не приносить радості. Аж на порозі зустрічає незнайомку зі своєю онукою. Жінка передає дитину бабусі й рушає далі. Спантеличена Софія має уберегти та заспокоїти перелякану Любцю із якою вона майже не бачилася…
Так починається зворушлива історія знайомства, сім’ї, дружби, пізнання себе, надії та пам’яті.
Маленька допитлива дівчинка розтопить не одне серце та знайде нових друзів у будинку, де за кожними дверима на неї чекає цікава пригода.
У книзі крізь спогади персонажів ми бачимо історію українського народу - з часів совєтів, партійних білетів та пропаганди, рекету та скрути 90–х й до сьогодення.
Діалективізм додає роману барв та смаку, а увага до регіональної кухні та звичаїв глибини та просвітництва.
Твір має сподобатись тим кому припали до душі «Там, де заходить сонце» та «Оринин» (також видавництва Лабораторії)
Після серії трилерів та детективів, «Любця..» стала справжнім легумином для серця! Дуже рекомендую для затишного відпочинку!
Моя оцінка 10/10
«Усе дитинство Софія, коли вона не хотіла їсти запропоновану страву, її питали, чи не хоче вона, бува, марципанів. Донині Софія думала, що це якась уявна річ, як Бабай, яким лякали дітей. Марципани були легендою, яка не могла мати фізичного втілення, а сьогодні вони виявилися солодощами, яких не любить її онука»(с)
17.02.2026
В таких книгах є щось особливе. Коли їх читаєш, немов на мить повертаєшся у свої спогади про дитинство. І на серці відразу стає так тепло й затишно. "Любця" - це історія бабусі Софії та онучки Люби. На початку повномасштабної війни Любця приїжджає в Тернопіль до бабусі, з якою вони досі бачилися лише через екрани телефонів. Там вона знаходить нових друзів, вперше куштує карманадлі, вчиться ліпити вареники разом із бабусею та звикає до місцевого діалекту. А її бабця усвідомлює, що не варто відкладати життя на потім і що справді цінні речі - це зовсім не речі і не сервізи.
