Відгуки і рецензії читачів
15.10.2026
Ніколи не думав, що мені будуть подобатись книги про аморальних героїв-падлюк.
Але це вже третя історія, де протягом всієї історії головний герой неймовірно дратує – але в цьому щось є.
Мопасан змальовує Париж кінця XIX століття — місто блиску, брудних грошей і політичних інтриг, місто великих можливостей і великих потрясінь.
На фоні столиці розгортаєтсья історія головного героя Жорж Дюруа. Провінціала, солдата, колишнього «африканського легіонера», що приїздить підкорювати столицю без гроша у кишені.
Жорж приїздить у столицю з однією думкою: досягти успіху, а як – то вже справа третя.
Він – неймовірний бабій, пристосуванець і брехун. Він йде по трупах, маніпулює, зваблює, але досягає свого.
В Дюруа немає талантів, але є приваблива зовнішність і безпомильний інстинкт хижака, що дозволяє йому піднятись до найвищих щаблів паризького світу.
Мадлена Форестьє, Клотільда де Марель, ще кілька жінок падуть жертвою його тваринного магнетизму і великого цинізму.
Він спробує звабити навіть доньку своєї одруженої коханки, і в нього це теж вийде.
«Любий друг» - прекрасна історія про цинізм та аморальність, яка, як не гидко, але працює.
Степан Радченко у «Місті» Підмогильного, Яків Михайлюк з «Записок кирпатого Мефістофела» Винниченка – це все вони. Прекрасні і амбітні, вони готові на все для досягнення своєї мети.
Здається, саме з Дюруа Підмогильний «списав» свого Радченка, адже Підмогильний є перекладачем «Любого друга».
Дюруа, Михайлюк і Радченко – для мене три непокараних (анти)героя. Таких, що їм хочеться добряче заїхати по мордяці, вони дратують, бісять, але, в кінці-кінців, виграють.
Світ несправедливий – Мопасан з Винниченком і Підмогильним не дадуть збрехати.
Але це вже третя історія, де протягом всієї історії головний герой неймовірно дратує – але в цьому щось є.
Мопасан змальовує Париж кінця XIX століття — місто блиску, брудних грошей і політичних інтриг, місто великих можливостей і великих потрясінь.
На фоні столиці розгортаєтсья історія головного героя Жорж Дюруа. Провінціала, солдата, колишнього «африканського легіонера», що приїздить підкорювати столицю без гроша у кишені.
Жорж приїздить у столицю з однією думкою: досягти успіху, а як – то вже справа третя.
Він – неймовірний бабій, пристосуванець і брехун. Він йде по трупах, маніпулює, зваблює, але досягає свого.
В Дюруа немає талантів, але є приваблива зовнішність і безпомильний інстинкт хижака, що дозволяє йому піднятись до найвищих щаблів паризького світу.
Мадлена Форестьє, Клотільда де Марель, ще кілька жінок падуть жертвою його тваринного магнетизму і великого цинізму.
Він спробує звабити навіть доньку своєї одруженої коханки, і в нього це теж вийде.
«Любий друг» - прекрасна історія про цинізм та аморальність, яка, як не гидко, але працює.
Степан Радченко у «Місті» Підмогильного, Яків Михайлюк з «Записок кирпатого Мефістофела» Винниченка – це все вони. Прекрасні і амбітні, вони готові на все для досягнення своєї мети.
Здається, саме з Дюруа Підмогильний «списав» свого Радченка, адже Підмогильний є перекладачем «Любого друга».
Дюруа, Михайлюк і Радченко – для мене три непокараних (анти)героя. Таких, що їм хочеться добряче заїхати по мордяці, вони дратують, бісять, але, в кінці-кінців, виграють.
Світ несправедливий – Мопасан з Винниченком і Підмогильним не дадуть збрехати.
24.12.2025
«Любий друг» — це роман, який читається із захопленням і водночас із внутрішнім спротивом. Жорж Дюруа — герой, якого важко полюбити, але за яким неможливо не спостерігати. Його кар’єра будується на чарівності, брехні та холодному розрахунку, і саме ця відвертість Мопасана робить текст таким переконливим.
Особливо вражає те, наскільки сучасно звучить роман. Світ газет, політичних інтриг і публічних образів дивовижно нагадує сьогоднішню реальність, де успіх часто залежить не від таланту, а від уміння бути корисним і привабливим. Мопасан не моралізує — він просто показує, як працює система, у якій переможцем стає найспритніший.
Після прочитання залишається відчуття холодної ясності. «Любий друг» не дає надії, але дає розуміння. Це роман, який змушує замислитися над тим, якою ціною досягається успіх і що насправді стоїть за блиском соціального тріумфу. Саме в цій чесності й полягає його сила.
Особливо вражає те, наскільки сучасно звучить роман. Світ газет, політичних інтриг і публічних образів дивовижно нагадує сьогоднішню реальність, де успіх часто залежить не від таланту, а від уміння бути корисним і привабливим. Мопасан не моралізує — він просто показує, як працює система, у якій переможцем стає найспритніший.
Після прочитання залишається відчуття холодної ясності. «Любий друг» не дає надії, але дає розуміння. Це роман, який змушує замислитися над тим, якою ціною досягається успіх і що насправді стоїть за блиском соціального тріумфу. Саме в цій чесності й полягає його сила.
22.05.2025
Як же чудово, що зараз маємо такий вибір світової класики в сучасному, привабливому оформленні! «Любого друга» Гі де Мопассана я обрала у виданні від «Лабораторії» — частина серії, кілька книжок з якої вже мешкають у моїй бібліотеці.
Сам роман читала ще в школі, але, чесно кажучи, більшість стерлось із пам’яті (ну, минуло 16 років, не будемо вимагати неможливого). Перечитати захотілося з кількох причин: хотілося знову відчути атмосферу «старого Парижа», та й цікавість до перекладу Валеріана Підмогильного зробила свою справу. Кажуть, він надихнувся «Любим другом», коли писав «Місто». Не те щоб списав, але обидва твори мають спільну рису — головного героя, який, м’яко кажучи, не дуже симпатичний.
Жорж Дюруа — кар’єрист і маніпулятор. Йому не завадив брак освіти чи досвіду — достатньо було привабливої зовнішності, самовпевненості та готовності сказати чи зробити будь-що заради просування по кар’єрній драбині. Він спокійно використовує жінок, друзів, редакцію, систему — і майже не гризеться сумлінням. Натомість читач — ще й як.
Це той випадок, коли герой викликає огиду, але текст — захват. Мопассан пише легко, дотепно і дуже влучно. Його роман не застарів анітрохи: і сьогодні можна знайти не одного такого Дюруа, просто з інстаграмом і татуюванням замість вусів.
Я дуже задоволена, що повернулась до цього тексту вже з іншим багажем досвіду. «Любий друг» — книжка, яка провокує, нервує і змушує подумати, кого саме ми називаємо успішними. Рекомендую, особливо у прекрасному перекладі й не менш гарному оформленні.
Сам роман читала ще в школі, але, чесно кажучи, більшість стерлось із пам’яті (ну, минуло 16 років, не будемо вимагати неможливого). Перечитати захотілося з кількох причин: хотілося знову відчути атмосферу «старого Парижа», та й цікавість до перекладу Валеріана Підмогильного зробила свою справу. Кажуть, він надихнувся «Любим другом», коли писав «Місто». Не те щоб списав, але обидва твори мають спільну рису — головного героя, який, м’яко кажучи, не дуже симпатичний.
Жорж Дюруа — кар’єрист і маніпулятор. Йому не завадив брак освіти чи досвіду — достатньо було привабливої зовнішності, самовпевненості та готовності сказати чи зробити будь-що заради просування по кар’єрній драбині. Він спокійно використовує жінок, друзів, редакцію, систему — і майже не гризеться сумлінням. Натомість читач — ще й як.
Це той випадок, коли герой викликає огиду, але текст — захват. Мопассан пише легко, дотепно і дуже влучно. Його роман не застарів анітрохи: і сьогодні можна знайти не одного такого Дюруа, просто з інстаграмом і татуюванням замість вусів.
Я дуже задоволена, що повернулась до цього тексту вже з іншим багажем досвіду. «Любий друг» — книжка, яка провокує, нервує і змушує подумати, кого саме ми називаємо успішними. Рекомендую, особливо у прекрасному перекладі й не менш гарному оформленні.
12.11.2024
Жорж Дюруа - хлопець, що понад усе на світі прагне грошей та слави. Волею випадку ставши журналістом, він завдяки своїй роботі та коханкам поступово піднімається вгору по соціальній драбині, при цьому не гребуючи нічим на своєму шляху.
Переклад цієї книги належить Валерʼяну Підмогильному, тому в Жоржі Дюруа добре вгадується прообраз Степана Радченка з його твору «Місто» - хоч вони й дуже схожі, та все ж язик не повертається назвати «Місто» копією, радше реверансом. Цікавий факт: Підмогильний називає розмінну монету шагом, а не копійкою абощо.
«Любий друг» - це та сама історія, коли тебе до кісток бісить головний герой, але ти безсилий проти бажання читати ще. Роман Мопассана, в першу чергу, про цинізм, але до Любого друга він це слово ні разу не використовує, обираючи натомість більш витончені способи показати його нице нутро. Як той павук, у пошуках поживи для просування в суспільстві, він користується жінками, а діставши з них всі соки - кидає їх, одразу ж шукаючи нову жертву. Подружньої вірності в книжці наче й не існує: ледь не всі персонажі комусь та й зраджують. Ніякої пристойності, одна розпуста!
Ця книжка ніби свято: Париж епохи fin de siècle неначе створений для літератури. Детальні описи всього і всіх створюють в голові таку картинку, наче ти дивишся фільм, а не читаєш. Підсумовуючи, ви точно зробите собі подарунок, вибравши цю книжку для читання.
Переклад цієї книги належить Валерʼяну Підмогильному, тому в Жоржі Дюруа добре вгадується прообраз Степана Радченка з його твору «Місто» - хоч вони й дуже схожі, та все ж язик не повертається назвати «Місто» копією, радше реверансом. Цікавий факт: Підмогильний називає розмінну монету шагом, а не копійкою абощо.
«Любий друг» - це та сама історія, коли тебе до кісток бісить головний герой, але ти безсилий проти бажання читати ще. Роман Мопассана, в першу чергу, про цинізм, але до Любого друга він це слово ні разу не використовує, обираючи натомість більш витончені способи показати його нице нутро. Як той павук, у пошуках поживи для просування в суспільстві, він користується жінками, а діставши з них всі соки - кидає їх, одразу ж шукаючи нову жертву. Подружньої вірності в книжці наче й не існує: ледь не всі персонажі комусь та й зраджують. Ніякої пристойності, одна розпуста!
Ця книжка ніби свято: Париж епохи fin de siècle неначе створений для літератури. Детальні описи всього і всіх створюють в голові таку картинку, наче ти дивишся фільм, а не читаєш. Підсумовуючи, ви точно зробите собі подарунок, вибравши цю книжку для читання.
