Відгуки і рецензії читачів
08.09.2025
Ім’я Людмили Старицької-Черняхівської часто траплялося мені серед згадок про письменників початку XX століття, але її твори я ніколи не читала. І ось це прекрасне видання від «Ще одну сторінку» виправило все — я відкрила для себе цю неймовірну постать української культури.
Особливо мене захопила повість «Діамантовий перстень». Якби я зустріла її у 14–15 років, коли жадала пригодницьких історій на кшталт «За сестрою» Андрія Чайковського чи «Захара Беркута» Івана Франка, я б пищала від захвату: тут і пригоди, і таємниці, і легка романтика.
Повість відкривається як спогад дідуся — ротмістра Віталія Лисенка (так, Людмила Старицька-Черняхівська — родичка Миколи Лисенка!), який служив у Російській імперії під час польського повстання 1830–1831 років. Але це не просто історія про військові події: вона про людей, їхні вибори, честь і відвагу. Лисенко — відважний, освічений, обдарований і розумний молодий чоловік, українець за походженням, який змушений служити на боці, що суперечить його переконанням. Під час заворушень він допомагає одному з учасників боротьби за свободу — і чи то кохання, чи політичні переконання, чи внутрішня потреба чинити по совісті спонукають його до цього, дізнаєтеся, прочитавши повість.
Поряд із Лисенком — денщик Гончаренко, кмітливий, спритний і надзвичайно відданий, який виручає героя у найскладніших ситуаціях. Жінки в повісті теж не залишаються тінню: вони сильні, сміливі, рішучі. особливої уваги заслуговує Броніслава — польська шляхтянка, до якої Лисенко відчуває щирі почуття. Вона смілива, рішуча, готова боротися за свободу свого народу і власну гідність.
Книга поєднує історичні реалії, пригоди, детективну лінію й романтичні почуття— усе тримає в напрузі до останньої сторінки й робить повість живою, захопливою та щирою. Було б чудово, якби її читали у 6–7 класі: вона здатна захопити, розширити уявлення про українську літературу і показати, що вона не лише про село й страждання, а про відвагу, честь і славу.
Особливо мене захопила повість «Діамантовий перстень». Якби я зустріла її у 14–15 років, коли жадала пригодницьких історій на кшталт «За сестрою» Андрія Чайковського чи «Захара Беркута» Івана Франка, я б пищала від захвату: тут і пригоди, і таємниці, і легка романтика.
Повість відкривається як спогад дідуся — ротмістра Віталія Лисенка (так, Людмила Старицька-Черняхівська — родичка Миколи Лисенка!), який служив у Російській імперії під час польського повстання 1830–1831 років. Але це не просто історія про військові події: вона про людей, їхні вибори, честь і відвагу. Лисенко — відважний, освічений, обдарований і розумний молодий чоловік, українець за походженням, який змушений служити на боці, що суперечить його переконанням. Під час заворушень він допомагає одному з учасників боротьби за свободу — і чи то кохання, чи політичні переконання, чи внутрішня потреба чинити по совісті спонукають його до цього, дізнаєтеся, прочитавши повість.
Поряд із Лисенком — денщик Гончаренко, кмітливий, спритний і надзвичайно відданий, який виручає героя у найскладніших ситуаціях. Жінки в повісті теж не залишаються тінню: вони сильні, сміливі, рішучі. особливої уваги заслуговує Броніслава — польська шляхтянка, до якої Лисенко відчуває щирі почуття. Вона смілива, рішуча, готова боротися за свободу свого народу і власну гідність.
Книга поєднує історичні реалії, пригоди, детективну лінію й романтичні почуття— усе тримає в напрузі до останньої сторінки й робить повість живою, захопливою та щирою. Було б чудово, якби її читали у 6–7 класі: вона здатна захопити, розширити уявлення про українську літературу і показати, що вона не лише про село й страждання, а про відвагу, честь і славу.