Відгуки і рецензії читачів
10.06.2026
Любові з цією книгою у мене не сталося. Я ще на Книголюбах відчула як важко вникнути в те що пише авторка через її стиль, те як вона розтягує історію, де довгі початки а все цікаве відбувається на останніх ста сторінках.
Я очікувала чогось цікавого і динамічного, адже це відпустка, це ж подорожі, нові цікаві місця, захоплюючі подорожі і нові знайомства. Але історія була повільною, а відпустка перемістилася в готелі і бари. І кожен рік з подорожів Поппі та Алекса якось нічим не відрізнялися, бар і готель.. І нічого не відбувалося цікавого..
Я промучила 300 сторінок до того моменту, поки почало щось таки відбуватися цікаве. Але певно я на стільки змучилася чекати що мені було важко проникнутися персонажами та їх почуттями, емоціями. Мені вже будо байдуже що там в них сталося і чому.
Так, авторка піднімає цікаву тему мандрів і дружби, за якою ховається кохання, але його так сильно ховають, що це приносить лише біль.. Але стиль авторки, подача і ці 300 сторвнок які я хотіла скоротити до 100 максимум, вони не дали мені полюбити книгу, відчути персонажів.
Якщо говороти про Поппі та Алекса, то я все ж більше відчувала симпатії до Алекса, для мене він був більш притомним, спокійним. Поппі ж з її нездоровими стосунками, як не з наркоманом то ще з кимось дивним, була мені далекою і незрозумілою. Ні, я не засуджую, але мені її не зрозуміти, ми з різних світів. І я не дивуюся чому в поїздках Алекс читав книги чи працював за ноутом, це був його спрсіб схаватися від хаосу що оточував його.
Вони такі різні, але їх притягує і це нормально, це закони фізики. Від цього історія мала б бути цікавою, запальною, емоційною. Але, але, але..
І так, це саме той випадок коли купилася на обкладинку і відгуки в інсті.. Її одночасно хочеться залишити бо краства і викинути бо розчарувалася
Я очікувала чогось цікавого і динамічного, адже це відпустка, це ж подорожі, нові цікаві місця, захоплюючі подорожі і нові знайомства. Але історія була повільною, а відпустка перемістилася в готелі і бари. І кожен рік з подорожів Поппі та Алекса якось нічим не відрізнялися, бар і готель.. І нічого не відбувалося цікавого..
Я промучила 300 сторінок до того моменту, поки почало щось таки відбуватися цікаве. Але певно я на стільки змучилася чекати що мені було важко проникнутися персонажами та їх почуттями, емоціями. Мені вже будо байдуже що там в них сталося і чому.
Так, авторка піднімає цікаву тему мандрів і дружби, за якою ховається кохання, але його так сильно ховають, що це приносить лише біль.. Але стиль авторки, подача і ці 300 сторвнок які я хотіла скоротити до 100 максимум, вони не дали мені полюбити книгу, відчути персонажів.
Якщо говороти про Поппі та Алекса, то я все ж більше відчувала симпатії до Алекса, для мене він був більш притомним, спокійним. Поппі ж з її нездоровими стосунками, як не з наркоманом то ще з кимось дивним, була мені далекою і незрозумілою. Ні, я не засуджую, але мені її не зрозуміти, ми з різних світів. І я не дивуюся чому в поїздках Алекс читав книги чи працював за ноутом, це був його спрсіб схаватися від хаосу що оточував його.
Вони такі різні, але їх притягує і це нормально, це закони фізики. Від цього історія мала б бути цікавою, запальною, емоційною. Але, але, але..
І так, це саме той випадок коли купилася на обкладинку і відгуки в інсті.. Її одночасно хочеться залишити бо краства і викинути бо розчарувалася
16.05.2025
Оцінка: 3/5
Учора я прикінчила цю книгу, бо хотіла швидше її закінчити. І чим більше я озвучувала вголос, про що вона насправді, тим менше мені подобалося те, що я щойно прочитала.
Мінуси:
Перше — назва. «Люди, яких ми зустрічаємо у відпустці» звучить багатообіцяюче, але не має особливого сенсу. В кінці Поппі щось згадує про любов до нових знайомств, але це — на периферії сюжету, швидше для галочки.
Структура роману цікава — ми стрибаємо між сьогоденням і подорожами минулих років, які мали б розкривати стосунки головних героїв. Але половину з тих відпусток спокійно можна було б викинути і не подивитися, де впало. Просто ще одне місто, готель, вечеря — усе це відтермінує той самий момент, але не розкриває персонажів.
Коли нарешті доходиш до моменту, де герої визнають свої почуття — виявляється, до фіналу ще добрий шмат. І тоді починається драма на рівному місці. Замість того, щоб поставити крапку у красивій історії, авторка додає конфлікт, який виглядає надуманим. Особисто в мене склалося враження, що Алекс не до кінця зрозумів Поппі, образився, навішав на неї свої висновки — і вона ще й у це повірила. В мене сумніви, чи він неохринів і чи вона не відмовилась від своїх бажань.
У центрі — типова історія: друзі, які давно кохають одне одного, але бояться це визнати, аби не втратити дружбу. Але вони вже втрачали один одного! - два роки тиші, це шо, не рахується? Тому вмикаємо мізки і відкриваємо роти ))
Плюси:
Попри все, в книзі є хороші моменти.
- Емоційний чоловік, який не боїться говорити про почуття і навіть плакати — це рідкість і, безумовно, плюс.
- Легка мова, з гумором. Динамічні діалоги, тонкі підтрунювання, їхні особисті приколи з подорожей — приємно спостерігати за хімією між героями.
Це той випадок, коли книга добре "йде" у відпустці або під час хвороби. Коли нічого серйозного не хочеться, а легке й трохи солодке.
Але! Порівняно з "Усі персонажі вигадані. Або ні" Юлії Лаби — ця книга тихенько стоїть у кутку й мовчить.
Учора я прикінчила цю книгу, бо хотіла швидше її закінчити. І чим більше я озвучувала вголос, про що вона насправді, тим менше мені подобалося те, що я щойно прочитала.
Мінуси:
Перше — назва. «Люди, яких ми зустрічаємо у відпустці» звучить багатообіцяюче, але не має особливого сенсу. В кінці Поппі щось згадує про любов до нових знайомств, але це — на периферії сюжету, швидше для галочки.
Структура роману цікава — ми стрибаємо між сьогоденням і подорожами минулих років, які мали б розкривати стосунки головних героїв. Але половину з тих відпусток спокійно можна було б викинути і не подивитися, де впало. Просто ще одне місто, готель, вечеря — усе це відтермінує той самий момент, але не розкриває персонажів.
Коли нарешті доходиш до моменту, де герої визнають свої почуття — виявляється, до фіналу ще добрий шмат. І тоді починається драма на рівному місці. Замість того, щоб поставити крапку у красивій історії, авторка додає конфлікт, який виглядає надуманим. Особисто в мене склалося враження, що Алекс не до кінця зрозумів Поппі, образився, навішав на неї свої висновки — і вона ще й у це повірила. В мене сумніви, чи він неохринів і чи вона не відмовилась від своїх бажань.
У центрі — типова історія: друзі, які давно кохають одне одного, але бояться це визнати, аби не втратити дружбу. Але вони вже втрачали один одного! - два роки тиші, це шо, не рахується? Тому вмикаємо мізки і відкриваємо роти ))
Плюси:
Попри все, в книзі є хороші моменти.
- Емоційний чоловік, який не боїться говорити про почуття і навіть плакати — це рідкість і, безумовно, плюс.
- Легка мова, з гумором. Динамічні діалоги, тонкі підтрунювання, їхні особисті приколи з подорожей — приємно спостерігати за хімією між героями.
Це той випадок, коли книга добре "йде" у відпустці або під час хвороби. Коли нічого серйозного не хочеться, а легке й трохи солодке.
Але! Порівняно з "Усі персонажі вигадані. Або ні" Юлії Лаби — ця книга тихенько стоїть у кутку й мовчить.
30.10.2024
Це роман про дружбу, кохання та пошук власного щастя, що переносить нас у легкі і теплі моменти подорожей, коли життя набуває особливого смаку. Головні герої, є друзями з кардинально різними характерами: вона — експресивна, авантюрна та трохи хаотична, а він — спокійний, серйозний, навіть трохи замкнутий. Поппі — це душа компанії, яка знаходить задоволення у спонтанних рішеннях, нових враженнях та яскравих пригодах, а Алекс — більш структурований, стриманий, любить рутину та надійність. Незважаючи на різницю, вони знайшли спосіб бути одне для одного справжніми друзями.
Сюжет сповнений теплими спогадами з минулих подорожей, через які читач поступово знайомиться з історією їхньої дружби, її силою та слабкими сторонами.
Я вважаю, що авторка майстерно описує не лише пригоди героїв, а й їхні внутрішні конфлікти, зокрема страх перед змінами, нерішучість і невпевненість у майбутньому. Емілі Генрі зуміла передати атмосферу, де щирі емоції переплітаються з гумором та душевністю. Книга порушує важливі теми: як важливо слухати себе, знаходити баланс між обов'язками і мріями, і як щирі почуття іноді приходять із несподіваного боку.
На мою думку - це більше, ніж романтична історія. Це подорож до себе, шлях до самопізнання і прийняття рішень, які можуть змінити життя. Книга зворушує своєю простотою, легко читається і залишає тепле враження, як від затишної розмови з другом. Я дуже раджу до прочитання цієї неймовірної історії.
Сюжет сповнений теплими спогадами з минулих подорожей, через які читач поступово знайомиться з історією їхньої дружби, її силою та слабкими сторонами.
Я вважаю, що авторка майстерно описує не лише пригоди героїв, а й їхні внутрішні конфлікти, зокрема страх перед змінами, нерішучість і невпевненість у майбутньому. Емілі Генрі зуміла передати атмосферу, де щирі емоції переплітаються з гумором та душевністю. Книга порушує важливі теми: як важливо слухати себе, знаходити баланс між обов'язками і мріями, і як щирі почуття іноді приходять із несподіваного боку.
На мою думку - це більше, ніж романтична історія. Це подорож до себе, шлях до самопізнання і прийняття рішень, які можуть змінити життя. Книга зворушує своєю простотою, легко читається і залишає тепле враження, як від затишної розмови з другом. Я дуже раджу до прочитання цієї неймовірної історії.