Мала

Похмура історія про мистецтво, клас, рішучість і те, як ми тримаємося за те, що любимо, для шанувальників Тіма Бертона, Генрі Селіка, Бруно Шульца й Едварда Ґорі 

Роман настільки дотепний і дивний, переповнений реальністю людських здібностей і винахідливості, що я не можу знайти жодного порівняння: Діккенс і Девід Лінч? Дефо і Маргарет Етвуд? Судіть самі.

Ґреґорі Маґвайр, автор бестеселера  «Wicked. Життя та часи Злої Відьми Заходу»

1761 рік. У швейцарському селі з'явилася на світ крихітна дівчинка на ім'я Марі, навіть не підозрюючи, які випробування підготувало їй життя. Дивна, але надзвичайно обдарована дитина, що рано втратила батьків, знайомиться із не менш ексцентричним вчителем — майстром воскових скульптур, який відкриває для неї світ паризького життя. Але в той час, коли скульптури Марі, відкривають їй двері Версалю, де вона стає наставницею принцеси і допомагає Марії-Антуанетті зберегти життя під час пологів — світ охоплює революція: натовпи стають дедалі гучнішими, вимагаючи змін... і голів. 

Як вижити у вирі жорстокості і хаосу й чи здатне мистецтво, що дарує безсмертя своєму майстру, стати найсильнішою зброєю в час, коли життя втрачає свою ціну? «Мала» — це химерна історія від майстра магічного реалізму Едварда Кері про силу мистецтва, людську винахідливість, здатність виживати і про те, що навіть найменші з нас здатні стати великими легендами.

Чому варто прочитати книжку «Мала»?

• Художній переказ реальної історії Марі Грошольц, французької сироти, яка народилася у 18-му столітті і стала культовою восковою скульпторкою Мадам Тюссо.
• Роман номінант на міжнародну Дублінську літературну премію, RSL Ondaatje, премію Вальтера Скотта за історичну белетристику й Rathbones Folio.
• Химерна історія про мистецтво, клас, рішучість і те, як ми тримаємося за те, що любимо для шанувальників творчості Дікенса, Мервіна Піка і Бруно Шульца
• Розкішний і дивний портрет юної сироти, яка відточує своє химерне ремесло на тлі бурхливих подій Великої французької революції. 
• Книга доповнена унікальними ілюстраціями Едварда Кері, який надихався ілюстраціями Туве Янсон, Едварда Ґорі й Мервіна Піка.

Про автора:

Едвард Кері (Edward Carey) — англійський письменник, драматург та ілюстратор. Автор відомих романів Observatory Mansions та Alva & Irva. Його трилогія The Iremonger в жанрі янгедалт вийшла друком у тринадцяти країнах; викуплені права на її екранізацію. Зараз викладає в університеті Остіна (штат Техас).

Цитати:

Я часто питала в частин тіла: чиї ви? Щоб виникло таке запитання, достатньо було побачити шрам, веснянку, родимку, складку в охололій плоті, волосинки на руці. Скоро воно перестало здаватися таким уже жахіттям; перетворилося на звичайне, на очікуване. Курціус мене того навчив.

— Це просто частинки людського тіла, Марі. Нащо сахатися? Врешті, людські тіла — буденна річ.

— Я виготовляю голови. Я дуже в цьому вправний. 

— На вашу думку. І ви притягли з собою оцю дитину, оце… мале нахабне лице, малі крикливі риси. 

— Її звуть Марі.

 — Вона вся мов малий знак оклику. Мале заперечення. Мала шпигачка. У будь-якому разі щось мале. Так, мені до душі це слово. От як я її назву, Малою.

Бджоли виділяють віск через залози у своїх тілах; з того виділеного воску вони будують свої багатоклітинні домівки, і їхні міста зведені з воску; вони вирощують дітей і зберігають мед у тих малих воскових стінах, там є широкі коридори й зали, там є оселі для тисяч бджіл. Без воску вони не виживуть. Без воску не матимуть де мешкати; їхні нащадки залишаться без даху над головами.

Люди відбирають віск у бджіл і очищають, щоб витягти домішки. Тоді віск перетворюють на свічки. Віск дає нам світло; без воску ми б животіли в темряві. Скільки всього в житті ми побачили завдяки воску? Як би ми освітлювали театри й бальні зали без нього? Як би стара жінка, охоплена жахом у темряві, знала, що досі жива, якби не могла чіплятися за дрібний вогник свічі? Завдяки воску ми запалюємо сірник і спалюємо свічку, тим повертаючи собі дещицю денного світла.

Я всіх обходжу й до всіх навідуюся, блукаю серед старих. Іноді поглядаю на нових, але моє місце серед старих. Я всіх переживаю. Обсмикую Наполеона, пригладжую розкішно гаптований жюстокор Людовика Шістнадцятого. Я поклала йому до кишені мапу острова, на якому жив Робінзон Крузо. У його обличчі я розпізнаю сестру.

Люди й до мене приходять торкнутися. Дехто називає мене пані Історією, інші — матінкою часу. Багато хто кличе мене мадам Кусок. Я досить публічна споруда. Раніше я розповідала відвідувачам історію мого життя. А вони питали: і все це правда? Віск, відповідала я, не вміє брехати.

Між смертю й життям існує ще ступінь: воскова фігура.