Марсіани на Хрещатику. Літературний Київ XX століття

«Марсіани на Хрещатику» — це захоплива літературна подорож Києвом початку ХХ століття, подана не у форматі сухого підручника, а як живий серіал із яскравими персонажами та драмами. Віра Агеєва, викладачка Могилянки, проводить читача від Лесі Українки й Івана Нечуй-Левицького до Володимира Винниченка, Валер’яна Підмогильного, Євгена Плужника, Віктора Домонтовича — та далі до поетів-футуристів і неокласиків: Павла Тичини, Миколи Семенка, Максима Рильського, Миколи Шкурупія.
Авторка розкриває, як ці митці творили і жили у часи революцій, визвольних змагань та культурних змін — епоху, яка стала водночас і часом величезних надій, і часом жахливих репресій. Майже кожен із героїв книги зазнав трагічної долі: арешти, заслання, розстріли — ця темна тінь нависає над усією історією.
Але Агеєва не замикається на літературі — поруч театр, візуальне мистецтво. Згадуються Лесь Курбас, художники Анатоль Петрицький, Михайло Бойчук та Сона Дельоне, й відразу стає зрозуміло: Київ був не лише містом текстів, а містом візій.

Книжка веде читача вулицями, кав’ярнями, квартирами, де творилася історія не лише мистецька, а й політична. Текст насичений, тому я радила би попередньо ознайомитися з ключовими творами, які Віра Павлівна детально аналізує:
«Хмари» Нечуя-Левицького,
«Записки кирпатого Мефістофеля» Винниченка,
«Недуга» Плужника,
«Місто» і «Невеличка драма» Підмогильного,
«Дівчинка з ведмедиком», «Без ґрунту» і «Доктор Серафікус» Домонтовича,
а також поезію Тичини, Семенка, Рильського та Шкурупія.

Не сприймайте за снобізм, просто це справді той випадок, коли не варто братись за книжку наскоком, вона потребує відповідної літературної підготовки. Інакше більшість інформації просто пройде, як пісок крізь пальці.

Київ тут постає як живий герой — зі своїми звуками, запахами і драмами. Для всіх, хто хоче зрозуміти глибину і трагічність цієї епохи, ця книга — must read.
І це неймовірно захопливо!