Відгуки і рецензії читачів
15.04.2026
Дуже незвичний твір, що має цікаву історію. На перший погляд, вона видається незрозумілою і дещо простою, але в ній заховані глибинні думки. Для мене книга дещо печальна, сумна, але в той же час легка та тепла. Мабуть, її не всі зрозуміють і не всім вона зайде, але однозначно знайде своїх читачів, своїх "Дусь".
23.01.2026
«Мене звати Дуся» Єлизавета Бурштин
Видавництво Лабораторія
Дуже атмосферна щемлива, рефлексійна книга-сновидіння яка викликає посмішку, змушує серце тремтіти, а думки блукати власними спогадами. Сповнена гумору, ця історія про самотність, любов, пам’ять та родину та власні пошуки.
Роман точно припаде читачу що любить глибокий психологізм, елементи магічного реалізму та українську побутову літературу.
Село, назву якого знають лише місцеві. Вулицями блукає дівчина. Її звати Дуся, в неї чорні руки, біла корова та всеосяжне бажання повернутися додому й мати міцну сім’ю. АЛЕ - її ніхто не впізнає, та й сама вона геть нічого не пригадує про себе, навіть свого імені. Але героїня пам’ятає запах дому та смак сливового варення.
Ми майже одразу розуміємо що дитиною вона не була щасливою, бо її обділили теплом та любов’ю. Тому її голод такий сильний а бажання сімʼї непереборне.
Її подорож по «хатах» та життям персонажів це справжня мандрівка дитинством, коли про складні речі можна говорити простими словами. Дуся змінить усіх кого зустріне, але головне вона крок за кроком поверне собі памʼять, пропрацює травми і зможе нарешті відпустити минуле аби рухатися вперед.
Це неймовірна мозаїчна книга-емоцій, що не лишає байдужим. Стиль написання легкий а майже весь текст можна розібрати на цитати. Це ідеальний варіант для затишного вечора із котиком та горнятком липового чаю!
Це один твір на мою поличку прекрасного СучУкрЛіту! Рекомендую!
Моя оцінка 9/10
«Там було мало ознак дитинства — може, тому, що діти, народжені в сім’ях без любові, одразу народжуються дорослими, із серйозними обличчями на фотографіях і вмінням варити собі обід у п’ять років»(с)
«Що мені далі робити?
Мити вікна треба.
Отак люди стають атеїстами. Діва Марія не допомагла. Напевно, тому, що сама ніколи тих вікон не мила, адже тодіб знала, яка це невдячна і важка праця, і мала хочаб трохи розуміння»(с)
«Мама била всіх і завжди виправдовувалася, що то від безсилля. Дивно, звідки у безсилих так багато фізичної сили?»(с»
Видавництво Лабораторія
Дуже атмосферна щемлива, рефлексійна книга-сновидіння яка викликає посмішку, змушує серце тремтіти, а думки блукати власними спогадами. Сповнена гумору, ця історія про самотність, любов, пам’ять та родину та власні пошуки.
Роман точно припаде читачу що любить глибокий психологізм, елементи магічного реалізму та українську побутову літературу.
Село, назву якого знають лише місцеві. Вулицями блукає дівчина. Її звати Дуся, в неї чорні руки, біла корова та всеосяжне бажання повернутися додому й мати міцну сім’ю. АЛЕ - її ніхто не впізнає, та й сама вона геть нічого не пригадує про себе, навіть свого імені. Але героїня пам’ятає запах дому та смак сливового варення.
Ми майже одразу розуміємо що дитиною вона не була щасливою, бо її обділили теплом та любов’ю. Тому її голод такий сильний а бажання сімʼї непереборне.
Її подорож по «хатах» та життям персонажів це справжня мандрівка дитинством, коли про складні речі можна говорити простими словами. Дуся змінить усіх кого зустріне, але головне вона крок за кроком поверне собі памʼять, пропрацює травми і зможе нарешті відпустити минуле аби рухатися вперед.
Це неймовірна мозаїчна книга-емоцій, що не лишає байдужим. Стиль написання легкий а майже весь текст можна розібрати на цитати. Це ідеальний варіант для затишного вечора із котиком та горнятком липового чаю!
Це один твір на мою поличку прекрасного СучУкрЛіту! Рекомендую!
Моя оцінка 9/10
«Там було мало ознак дитинства — може, тому, що діти, народжені в сім’ях без любові, одразу народжуються дорослими, із серйозними обличчями на фотографіях і вмінням варити собі обід у п’ять років»(с)
«Що мені далі робити?
Мити вікна треба.
Отак люди стають атеїстами. Діва Марія не допомагла. Напевно, тому, що сама ніколи тих вікон не мила, адже тодіб знала, яка це невдячна і важка праця, і мала хочаб трохи розуміння»(с)
«Мама била всіх і завжди виправдовувалася, що то від безсилля. Дивно, звідки у безсилих так багато фізичної сили?»(с»
29.10.2025
✨Єлизавета Бурштин «Мене звати Дуся» від видавництва Лабораторія.
✨У Дусі були чорні руки, біла корова, плюшевий дракон і велике бажання, щоб хтось її любив. Вона не памʼятає, хто її сімʼя та де вона жила. Але памʼятає зарах дому та сливу, яка росла поруч з будинком.
Важко сказати, про що ця книга. Вона про любов і про її відсутність. Про те, що всі йдуть і залишають тебе на самоті. Про те, що людині потрібна людина.
Дуся могла злити воду сама, це просто був маленький шанс, що мама трошки побуде поруч і трошки полюбить, бо вона майже завжди була зайнята, як і її руки, і приходила тільки тоді, коли в ній була термінова потреба. Любов не є терміновою потребою, любов може почекати.
Ця книга про самотність і про дітей, які ростуть у сімʼях без любові. Ця книга про все і її опис неможливо втиснути у рамки слів та речень. Її потрібно відчути і прожити. Потрібно поблукати з Дусею за руку по вулицям села. Погладити корову, посидіти на сонці з Бабою та зʼїсти хліб з сіллю й помідорами.
Там було мало ознак дитинства — може, тому, що діти, народжені в сім’ях без любові, одразу народжуються дорослими, із серйозними обличчями на фотографіях і вмінням варити собі обід у п’ять років.
Мама била всіх і завжди виправдовувалася, що то від безсилля. Дивно, звідки у безсилих так багато фізичної сили?
✨Це невимовно гарний текст. Він — немов ковдра, огортає тебе з усіх сторін і не відпускає. Ця метафоричність, образність, іронія, запахи осінніх слив та бринзи — воно все неначе оживає.
Я була впевнена, що ця книга мені сподобається і тут інтуїція не підвела. Це саме той болючий затишок, який я так люблю в літературі.
Єдиний момент, який мені здався зайвим — це секс. Настільки він мені контрастував з усією книгою (ні, там нема детальних описів, але там можна зрозуміти, що відбувається). Тому я волію робити вигляд, що цього моменту в книзі не було.
Чужий біль інколи легше побачити, ніж свій власний, бо всередину себе важко дивитися: там темно й страшно.
✨Якщо у нас з вами схожі смаки на книги — беріть, вона вам в серденько точно западе.
✨У Дусі були чорні руки, біла корова, плюшевий дракон і велике бажання, щоб хтось її любив. Вона не памʼятає, хто її сімʼя та де вона жила. Але памʼятає зарах дому та сливу, яка росла поруч з будинком.
Важко сказати, про що ця книга. Вона про любов і про її відсутність. Про те, що всі йдуть і залишають тебе на самоті. Про те, що людині потрібна людина.
Дуся могла злити воду сама, це просто був маленький шанс, що мама трошки побуде поруч і трошки полюбить, бо вона майже завжди була зайнята, як і її руки, і приходила тільки тоді, коли в ній була термінова потреба. Любов не є терміновою потребою, любов може почекати.
Ця книга про самотність і про дітей, які ростуть у сімʼях без любові. Ця книга про все і її опис неможливо втиснути у рамки слів та речень. Її потрібно відчути і прожити. Потрібно поблукати з Дусею за руку по вулицям села. Погладити корову, посидіти на сонці з Бабою та зʼїсти хліб з сіллю й помідорами.
Там було мало ознак дитинства — може, тому, що діти, народжені в сім’ях без любові, одразу народжуються дорослими, із серйозними обличчями на фотографіях і вмінням варити собі обід у п’ять років.
Мама била всіх і завжди виправдовувалася, що то від безсилля. Дивно, звідки у безсилих так багато фізичної сили?
✨Це невимовно гарний текст. Він — немов ковдра, огортає тебе з усіх сторін і не відпускає. Ця метафоричність, образність, іронія, запахи осінніх слив та бринзи — воно все неначе оживає.
Я була впевнена, що ця книга мені сподобається і тут інтуїція не підвела. Це саме той болючий затишок, який я так люблю в літературі.
Єдиний момент, який мені здався зайвим — це секс. Настільки він мені контрастував з усією книгою (ні, там нема детальних описів, але там можна зрозуміти, що відбувається). Тому я волію робити вигляд, що цього моменту в книзі не було.
Чужий біль інколи легше побачити, ніж свій власний, бо всередину себе важко дивитися: там темно й страшно.
✨Якщо у нас з вами схожі смаки на книги — беріть, вона вам в серденько точно западе.
