Відгуки і рецензії читачів
27.04.2026
Оскільки адаптована назва не викликала в мене жодних асоціацій, я була приємно здивована усвідомленням, що ця історія мені вже знайома, а головний герой - викапаний Девід Копперфільд (не даремно ж Damon Copperhead), тільки тут він ще й матюкається.
Хоч тональність оповіді тут цілком самобутня, але усі ключові повороти сюжету роману Чарльза Діккенса збережені, тому було надзвичайно цікаво спостерігати, як уже відомі події розгортаються в цілком нових реаліях. Скажу більше, ця відверта й провокативна сповідь настільки емоційно заряджена, що образ Деймона виходить за рамки літературного персонажа й він сприймається як жива людина із плоті й крові (та інших рідин організму, бо тут фекально-генітальних подробиць тьма-тьмуща).
Хоч хлопцеві від самого моменту народження довелося стати в бій з жорстокою реальністю, і хоч виграв він далеко не всі раунди, чомусь хороші, добрі, щирі моменти (яких тут не так багато) вражають найбільше.
Родина Пегготтів, що просто взяла чужу дитину під своє крило й оберігала як уміла, на жаль, не змогла вберегти його від сирітського життя, та все ж спромоглася дати йому дещо дуже цінне - «щасливе» дитинство.
📝Тієї осені я подумки складав перелік того, що хотів би колись розповісти молодшому братові. Але з часом у голові лишилася всього одна думка про дитинство. Я адресував би її всім дітям, які мають таку можливість: беріть своє класне дитинство й тікайте. Ховайтеся. Любіть його до нестями. Бо воно, бляха, скоро мине і не повернеться більше ніколи.
Дитяча мрія побачити океан іноді видається Деймону недосяжною, з часом він навіть перестає вірити, але його завжди оточують люди, що підживлюють вогник надії й роблять його життя хоч на дещицю кращим - Томмі, міс Енні, містер Армстронг, Тренер, Ангус, Дорі…
Зізнаюсь, я довго не могла змиритись з інтерпретацією образу Дори. Хоч її лінія тут цілком логічна й дуже чітко вписується в концепцію роману, я вперто порівнювала її з тією наївною романтичною дівчинкою, дитинно чистою й тендітною. Як кажуть, нові часи - нові реалії. На додачу до переліченого Дорі має ще й тяжку депресію й наркотчну залежність.
Події охоплюють чималий відрізок часу, а сюжет розкриває чималий пласт проблем - від програм соціального захисту, до опіоїдної епідемії в США.
Тлом виступає американська глушина і це ще одна тема для роздумів. Бо місце, де ти зазнав найбільшого горя, не припиняє бути рідним домом.
📝Мені хотілося додому. Я його не мав, але відчуття все одно лишається, навіть коли повертатися вже нема куди.
Я знала, що ця історія матиме щасливий фінал, але важко було вгамувати емоції аж до останньої сторінки.
Хоч тональність оповіді тут цілком самобутня, але усі ключові повороти сюжету роману Чарльза Діккенса збережені, тому було надзвичайно цікаво спостерігати, як уже відомі події розгортаються в цілком нових реаліях. Скажу більше, ця відверта й провокативна сповідь настільки емоційно заряджена, що образ Деймона виходить за рамки літературного персонажа й він сприймається як жива людина із плоті й крові (та інших рідин організму, бо тут фекально-генітальних подробиць тьма-тьмуща).
Хоч хлопцеві від самого моменту народження довелося стати в бій з жорстокою реальністю, і хоч виграв він далеко не всі раунди, чомусь хороші, добрі, щирі моменти (яких тут не так багато) вражають найбільше.
Родина Пегготтів, що просто взяла чужу дитину під своє крило й оберігала як уміла, на жаль, не змогла вберегти його від сирітського життя, та все ж спромоглася дати йому дещо дуже цінне - «щасливе» дитинство.
📝Тієї осені я подумки складав перелік того, що хотів би колись розповісти молодшому братові. Але з часом у голові лишилася всього одна думка про дитинство. Я адресував би її всім дітям, які мають таку можливість: беріть своє класне дитинство й тікайте. Ховайтеся. Любіть його до нестями. Бо воно, бляха, скоро мине і не повернеться більше ніколи.
Дитяча мрія побачити океан іноді видається Деймону недосяжною, з часом він навіть перестає вірити, але його завжди оточують люди, що підживлюють вогник надії й роблять його життя хоч на дещицю кращим - Томмі, міс Енні, містер Армстронг, Тренер, Ангус, Дорі…
Зізнаюсь, я довго не могла змиритись з інтерпретацією образу Дори. Хоч її лінія тут цілком логічна й дуже чітко вписується в концепцію роману, я вперто порівнювала її з тією наївною романтичною дівчинкою, дитинно чистою й тендітною. Як кажуть, нові часи - нові реалії. На додачу до переліченого Дорі має ще й тяжку депресію й наркотчну залежність.
Події охоплюють чималий відрізок часу, а сюжет розкриває чималий пласт проблем - від програм соціального захисту, до опіоїдної епідемії в США.
Тлом виступає американська глушина і це ще одна тема для роздумів. Бо місце, де ти зазнав найбільшого горя, не припиняє бути рідним домом.
📝Мені хотілося додому. Я його не мав, але відчуття все одно лишається, навіть коли повертатися вже нема куди.
Я знала, що ця історія матиме щасливий фінал, але важко було вгамувати емоції аж до останньої сторінки.
02.10.2025
Тяжке дитинство героя, без батька, що помер до його народження та малолітньої матері , що навіть під час родів приймала амфетамін, яка ростила хлопця як могла.
Книга розповідає історію Метті, що народився у неблагополучній сімʼї, але сімʼя його друга Меггот, стала для нього як рідною.
Важке дитинство, в якому він в той же час знаходив радісні моменти, тому книга передає як відчай і боротьбу зі своїми демонами, так і дає надію.
Все життя героя в книзі до самих дрібних подробиць. Неймовірна передача атмосфери книги: бідність, наркотики, насильство.
В першій половині книги, персонажі бісили, лякали, іноді їм співчувала, а далі стало нудно. А загалом читалось трохи важко із-за дуже великої кількості подробиць, а ще в книзі доволі малий шрифт. Та все ж книга залишає по собі доволі дивні відчуття.
Іноді мене не тягнуло її читати, так як хотілось чогось динамічного, а іноді захоплювала і я читала не відриваючись. Загалом книга непогана, але під кінець я від неї втомилась, дуже вона апатична та в одному стилі, так як більше люблю динамічні книги.
Книга розповідає історію Метті, що народився у неблагополучній сімʼї, але сімʼя його друга Меггот, стала для нього як рідною.
Важке дитинство, в якому він в той же час знаходив радісні моменти, тому книга передає як відчай і боротьбу зі своїми демонами, так і дає надію.
Все життя героя в книзі до самих дрібних подробиць. Неймовірна передача атмосфери книги: бідність, наркотики, насильство.
В першій половині книги, персонажі бісили, лякали, іноді їм співчувала, а далі стало нудно. А загалом читалось трохи важко із-за дуже великої кількості подробиць, а ще в книзі доволі малий шрифт. Та все ж книга залишає по собі доволі дивні відчуття.
Іноді мене не тягнуло її читати, так як хотілось чогось динамічного, а іноді захоплювала і я читала не відриваючись. Загалом книга непогана, але під кінець я від неї втомилась, дуже вона апатична та в одному стилі, так як більше люблю динамічні книги.