Мій коханий ворог

Уперше бачу таку кількість зменшено-пестливих назв в одній книзі. Місцями зацикленість на розмірах здавалася мені аж хворобливою: пів книги про те, яка вона манєня, і який він здоровезний, і як вони одне одному пасують... Зате інша половина - це чиста пристрасть.
Стосунки Люсі й Джоша більше нагадували поле бою, поки їй не наснився еротичний сон про нього.
Збентежена своїм сном, Люсі не вигадала нічого кращого, ніж запросити на побачення іншого свого колегу - Джиммі (щоб не лізло дурне в голову, вочевидь). І греблю прорвало: закляті вороги виявились не такими вже й ворогами. Для більшого драматизму, Джош і Люсі ще й претендують на одну посаду, тому розвивати свої нові, не ворожі, стосунки їм доводиться в умовах запеклої конкуренції.
Загалом, історія не надто багата на сюжетні ходи. Зате романтики тут вдосталь.
Я читала цю книгу малееесенькими порціями. І не тому, що хотіла розтягнути задоволення. Попросту, те все здалося мені таким мило наївним, аж трохи нудотним. Рівень милоти місцями так зашкалював, що мало не сталося передозу.

Звісно, я розуміла, що це легенький ромком - обкладника, назва, відгуки - тут не могло бути сюрпризів. Але я сподівалася на цікаву історію непростих стосунків, яка захопить мене і відволіче від буденності. На жаль, книжка виявилась слабкою, якоюсь дуже награною і пласкою.
Сам задум хороший, два офісних працівники різної статі змушені постійно перебувати разом і навіть взаємодіяти, і це при тому, що вони не переносять одне одного. До речі, чому так склалося, я не дуже зрозуміла. Потім, коли герої стали конкурентами на хороше вакантне місце, то до їхньої ворожнечі не стало питань, це хоча б мотивовано. Але чому відпочатку вони не полюбиле одне одного - загадка. Невже типу зовсім не вміли приховувати симпатію і як недосвідчені підлітки сублімували її в різні підлості? Це дивно.
Також слабкий, мені здається, фон історії - тема роботи видавництва не розкрита. Лише зрідка згадується, що ж вони в тому офісі роблять. Складається враження, що тільки гиркаються.
Добре, буду справедливою, є кілька непоганих жартів і хороша історія про родини головних героїв.
Як не дивно, фільм (який я подивилася вже після прочитання книжки) мені сподобався набагато більше. Ймовірно, завдяки харизмі акторів, бо сюжет приблизно той самий, що й в книзі.

«Маю одну теорію. Ненависть до людини підозріло скидається на закоханість у неї», - так починається історія Саллі Торн «Мій коханий ворог».

Що можна сказати про цю книгу? Непогано. Не добре і не зле. Просто непогано. Такий собі лав/хейт, коли в результаті не все так однозначно, але цілком зрозуміло, чим усе завершиться.

Про що: Люсі Гаттон та Джошуа Темплмен щиро ненавидять одне одного і використовують будь-який привід для того, щоб підколоти суперника, або ж наскаржитись hr стосовно некоректної поведінки колеги. І ось, в один день їм повідомляють, що вони змагатимуться за посаду виконавчого директора книжкового видавництва. Більше того виявляється (хто б міг подумати), що гра в ненависть переросла у щось значно більше і пікантніше.

Як і писала, загалом - непогано. Є гарненькі смачненькі описи, непогана розв’язка, а миленьке прізвисько “пундик” потрапило просто в сердечко. Впадає в око дещо клішована зовнішність/характери персонажів: він високий і холодний, вона низенька, чарівна і миленька. Але це вже справа смаку.

І трохи недоречними мені здались локальні українські фразочки по типу “Йосип драний” та “мати Василева”. Вони й по контексту не клеїлися і не були вкрай необхідними, до того ж, не впевнена, що в США живе настільки багато матерів Василів, щоб припасовувати цю фразу у текст.