В першу чергу ця книга про материнство . В цій книзі дуже багато матерів і більшість з них матері хворих дітей , або дітей з діагнозом аутизм . Ці мами кожен день боряться з викликами , вони кладуть своє життя заради життя своїх дітей . Їхні дії і думки не завжди ідеальні , вони роблять помилки , але всі ми живі люди і можемо помилятись . Так легко когось засудити , але жоден з цих суддів не проходив те , що проходять вони .
Головну підозрювану Елізабет , син якої загинув , всі засуджують за її дії стосовно лікування Генрі . Але ніхто не спитав «а де ж був татусик цієї дитини, чому він не бере відповідальність на себе» . Всіх собак як завжди спускають на жінку , в цій книзі татусі всі мега інфантильні і егоїстичні . Поки жінки борсаються в догляді за дитиною , вони живуть своє краще життя . Навіть Мері , донька Янгола і Пака , власників диво-субмарини, де сталась трагедія , негативно відноситься до мами , яка була постійно з нею і підводить батька на пʼядестал , бо він просто завжди такий добрий , ні за що не засуджує , але і нічого не робить 🙃. Легко бути гарним , коли твій вклад в дитину тільки гроші .💶
Мені було шкода жінок в цій книзі , я трохи плакала на цій книзі . Дуже болючий слід залишила ця книга на мені . Але також вона і дала мені поштовх цінувати не ідеальні миті , не загоняти себе так сильно і розуміти , що не завжди все залежить від мене .
Хто винуватець я здогадалась на 75 сторінці але сподівалась що все не буде настільки очевидним. Думаю, варто зазначити, що це гостросюжетна проза, тому тут основний акцент йде не на розкриття злочину, а на людські відносини ?
Скоріш за все, мені просто не заходить стиль та мова авторки. Тому що задумка доволі класна, просто потрібно було більше її розкрутити. Якби не обговорення, скоріш за все книгу я б не читала. І зізнаюсь чесно, прочитала 100 перших і 50 останніх сторінок (як і з попередньою книгою). Було все зрозуміло але не хватало деталей, тому потім я таки проглянула пропущений шматок ☺️
За сюжетом (ага, думали не скажу про нього?) сімʼя переїхала з Кореї, створили диво-судмарину. Простими словами, люди в ній дихали чистим киснем і це допомагало в лікуванні, особливо дітей з вадами розвитку ?️
Але одного вечора під час останнього сеансу, балони, які подавали газ вибухнули ?
В результаті двоє померло, один втратим пальці, іншого паралізувало і ще одна дівчина полежала в комі. Ну і відповідно зараз триває розслідування, яке начеб то очевидне. Є явний мотив, можливість та докази. Але чи все дійсно так просто, і чи всі свідки кажуть правду ?
Історія описує судовий процес, де жінку засуджують за те, що вона вбила свою дитину, а заразом і свою подругу.
Елізабет, підзахисна, була матір‘ю хлопчика з аутизмом, яка разом з групкою інших дітей та їхніх матерів відвідували сеанси кисневого збагачення організму.
Але, одного дня, кисневі балони вибухнули, що призвело до двох смертей, та травмування інших людей.
Читач слідкуючи за судовим процесом, поринає у спогади учасників даного дійства, та намагається розгадати таємниці минулого, а головне зрозуміти хто і навіщо вчинив цей страшний злочин. І чи був це злочин, чи все таки нещасний випадок?
І чим більше авторка занурює читача в свою історію, тим більше секретів відкривається.
Тут немає ні одного позитивного персонажу, ти нікому не співпереживаєш, ні за кого не вболіваєш.
Хотілося щоб усі отримали по заслугам.
На Goodreads вказано, що це трилер/сучасна література. Але тут прямо понамішано.
Бо це і детектив, і трилер, і сімейна драма, соціальний роман.
Читати було дуже цікаво, бо розбиратися в людських вчинках та розбирати їхні гріхи - ще та забава.
Я з книгою провела декілька дуже напружених вечорів.