Місто

Головний герой приїздить до Києва, щоб вступити до університету та добитися чогось більшого в своєму житті, ніж його односельці.

Книгу дуже важко не порівнювати з «Мартіном Іденом» Джека Лондона.
І там, і тут, головний герой покидає своє минуле середовище, щоб стати новою, «кращою» версією себе. Кимось, хто б відповідав запитам тогочасного суспільства.

Але досяши свого, герой розчаровується в тому суспільстві, до якого так прагнув потрапити. А повертатися назад в рідне село уже не «комільфо».
Ось так він залишається ні в сих, ні в тих.

Це історія біьше не становлення, а падіння персонажу.
Адже на початку історії читач не може не симпатизувати головному героєві, який їде до Києва сповнений мрій та прагнень, в в резуальтаті місто його пережувало та виплюнуло. Степан взяв все саме непривабливе та цинічне з міського життя, всотав це в себе, і перетворився на людину, яку шкода, та з якою не дуже хотілося б стикнутися в реальному житті.

Скільки ось таких перлин в українській літературі були витиснуті на задній план усі ці роки.

Валер'ян Підмогильний колись давно став для мене справжнім відкриттям. Ще один талановитий письменник, що не пережив радянської влади, яскравий представник «розстріляного відродження».Тоді його творчість ще не вивчали в школі (дуже радію що тепер – так) і я мусила до Підмогильного підходити самостійно.
А це не так і просто. Наразі є купа перевидань «Міста» до кольору, до вибору, але саме видання Віхоли має ключ до розуміння тексту від літературознавиці Віри Агеєвої.

До знайомства із ним мною володіли поширені стереотипи щодо української класики: переважно соціально спрямована, надзвичайно песимістична і трагічна. Тому «Місто» так і вирізнається, бо абсолютно не вписується у цей ландшафт.

Головний герой – дуже суперечливий тип.
Їдучи до Києва із села, Степан чітко знав, чим він має займатися. Він мав високу мету, був натхненний, амбітний та щиро закоханий.
Але місто пропонує багато можливостей, тож вподобання Степана змінюються одне за одним. Герой переживає трансформації, які затьмарюють і його працювитість, і високі мрії. Своїми словами і вчинками він абсолютно змінює враження читача.

Але варто визначти письменницьку майстерність Підмогильного, бо навіть найогидніші сцени описані якось делікатно і мало не поетично.

В романі ми впізнаємо інтелектуальну еліту Києва. Наприклад, Євген Плужник став прообразом для поета Вигорського.

"Місто" - особливий роман для киян. На фоні його архітектури початку 20 ст. і впізнаваних досі вуличок розгортаються драми головного героя. Степан Радченко з усіх сил намагається досягти бажаної вершини, жертвуючи почуттями інших і власними ідеалами.
Зрештою Київ стає містом, яке "покірно лежить внизу".
Але чи це так?
Може це просто перевернуте відображення у Дніпрі?

Давно дивилася на цю книгу, все не наважувалися прочитати. Бо класичні твори я не дуже люблю.
Але все ж таки вирішила спробувати.

Головний герой книги Степан Радченко вибирається з села і їде в Київ поступати до інституту.
Плани у хлопця грандіозні. Що все йому вдасться. І в інститут поступить, і гарно облаштується на новому місці.
Але не так сталося як гадалося, бо таких там не чекають.
І все йому не так, і кімната погана, і ніде його не цінять. А він же такий весь хороший, при хороший.

Як головний герой він мені був не приємний.
Дівчатам голову крутив.
Одним словом "Бабій" ще той.
Чомусь саме шкода мені було Надійки, бо люблю не люблю. А коли друг вирішив з нею зійтися, його почала душити жаба.
Деякі моменти для мене були не очікувані, реально здивуванню не було меж. Чомусь я не думала, що в ті роки могли крутити кохання з старшими жінками, ще й по ініціативі жінки.
Це для мене був шок.
Бо ми завжди чули, що в ті часи не було розпусти.

А ще він хоч і вибився в люди, став поважним, все одно я про нього початкову думку не змінила.
Хоч і став яким не яким письменником але як був задиристим павліном таким і лишився.