Ви, мабуть, знаєте, що "Морт" – це перша книга з циклу про Смерть, який говорить грізним капслоком, обожнює котиків і має недолугого помічника Морта (Мортімера), що складається зі самих ліктів та колін. Саме він спричиняє основні події цієї книги, зробивши щось таке, що змінить... ні, не весь світ, але декілька життів - точно!
Отож, Смерть вирішив взяти відпустку. Він обирає собі помічника на ярмарку вакансій - незграбного хлопця Морта, якого ніхто не захотів взяти учнем. А що лишається хлопцю? Він іде в найми до Смерті.
Проте, прагнучи здобути повагу, він вносить свої корективи у хиткий баланс між життям та смертю, і... припускається великої помилки. Разом із дочкою Смерті він намагається врятувати світ, розколотий на дві частини. Ця історія сповнена дотепних жартів та двозначних натяків, а її кінець мене здивував і потішив, поклавши початок цілому циклу.
Особисто для мене "Морт" розмістився трохи нижче "Правди", але вище за "Право на чари". Жарти тут дотепні, хоч і бувають настільки тонкі, що без коментаря автора чи перекладача не розберешся. Образи яскраві, події цікаві. Як автору вдається, щоб навіть діалоги звучали в голові з потрібною інтонацією? Хоча все і відбувається в чарівному світі, якщо відкинути космічну черепаху, слонів і таке інше, проблеми в Дискосвіті такі ж, як у реальному.
Гумор Террі Пратчетта вартий особливої уваги. Сюжет доволі простий, але захоплюючий, а персонажі підкорюють своєю харизмою. "Морт" – це захопливий, гумористичний фентезійний роман, який обов'язково слід прочитати.
Так вони з татом відправляються на ярмарок вакансій, де майстри різноманітних професій набирають собі учнів. А от Морта щось ніхто не поспішає забирати.
Але от час зупинився і до нього звернувся досить дивний чоловік.
І був то Смерть, і запропонував він головному героєві навчитися керувати часом та проводити душі померлих у життя після смерті.
Морт сів, подумав, і вирішив чому б і ні.
Так він потрапив у маєток Смерті, де час нічого не вартий, бібліотека забита книгами життів усіх людей на світі, і тепер йому потрібно навчитися з холодним серцем ставитися до того, що він буде бачити останні хвилини життя людей, і при цьому нічого з цим вдіяти не можна.
І звісно він починає ламати дрова, а його вчинки мати свої негативні наслідки.
Це третя прочитана мною книга автора з циклу Дискосвіт, але це вже втретє я розумію, що це не моє.
Я читаю фразу, розумію, що це жарт, але мені не смішно.
Я все ще всім серцем люблю «Добрі передвісники», але головний цикл автора мені не дається.