Відгуки і рецензії читачів
24.06.2024
З першого погляду на обкладинку книги "Мова тіла" я чомусь розраховувала на детективну історію в вікторіанському або готичному стилі, проте сюжет розгортається в наш час, що виявилося приємним сюрпризом.
Книга розповідає про 25-річну Кессі Рейвен, санітарку моргу з Камдену, Лондон. Її життя змінюється, коли до моргу потрапляє тіло колишньої вчительки Джеральдін Едвардс, яка відіграла важливу роль у її житті. Вона повірила в Кессі тоді, коли дівчина жила по сквотах і мала проблеми з наркотиками.
А ще Кессі має незвичні здібності: вона може спілкуватися з мертвими. Вірніше, чує деякі їхні передсмертні фрази. І пані Едвардс передає, що її час ще не настав.
Сюжет додатково загострюється зникненням з моргу тіла іншої особи, що втягує в розслідування детективку Філліду Флайт, яка спочатку бачить у Кессі підозрювану. Воно й не дуже-то дивно, адже Кессі виглядає як типова неформалка: з фарбованим волоссям і численними пірсингами, додайте ще згадану наркотичну залежність і захоплення розтинами.
Авторка майстерно протиставляє героїнь Кессі й Філліди і створює напружену динаміку між ними. Але протягом книги їхні стосунки розвиваються і змінюються, а сексуальна орієнтація Кессі додає трошки дражливості в цю лінію, залишаючи багато місця для подальшого розвитку.
Сюжет дуже добре структурований і прописаний, з численними несподіваними поворотами, які тримають читача в напрузі до самого фіналу. А деталі про судово-медичну експертизу та похоронний етикет роблять оповідь ще й дуже пізнавальною і реалістичною. Звісно, авторка випробовує читача описами розтинів вже на початку, але це очікувано для такої теми і я би не сказала, що вони дуже відразливі.
Що далі, то більше розкриваються головні герої і стає абсолютно зрозуміло, що захоплення Кессі – не якесь там збочення: розгадуючи таємницю мертвого тіла, вона віддає останню шану померлим. І це дуже зворушливо. Виявляється, вона дуже чуйна, розумна і смілива. Не клястимусь, що це краще, що я читала, але «Мова тіла» - як свіжий вітер для мене і я з нетерпінням чекатиму продовження серії.
Книга розповідає про 25-річну Кессі Рейвен, санітарку моргу з Камдену, Лондон. Її життя змінюється, коли до моргу потрапляє тіло колишньої вчительки Джеральдін Едвардс, яка відіграла важливу роль у її житті. Вона повірила в Кессі тоді, коли дівчина жила по сквотах і мала проблеми з наркотиками.
А ще Кессі має незвичні здібності: вона може спілкуватися з мертвими. Вірніше, чує деякі їхні передсмертні фрази. І пані Едвардс передає, що її час ще не настав.
Сюжет додатково загострюється зникненням з моргу тіла іншої особи, що втягує в розслідування детективку Філліду Флайт, яка спочатку бачить у Кессі підозрювану. Воно й не дуже-то дивно, адже Кессі виглядає як типова неформалка: з фарбованим волоссям і численними пірсингами, додайте ще згадану наркотичну залежність і захоплення розтинами.
Авторка майстерно протиставляє героїнь Кессі й Філліди і створює напружену динаміку між ними. Але протягом книги їхні стосунки розвиваються і змінюються, а сексуальна орієнтація Кессі додає трошки дражливості в цю лінію, залишаючи багато місця для подальшого розвитку.
Сюжет дуже добре структурований і прописаний, з численними несподіваними поворотами, які тримають читача в напрузі до самого фіналу. А деталі про судово-медичну експертизу та похоронний етикет роблять оповідь ще й дуже пізнавальною і реалістичною. Звісно, авторка випробовує читача описами розтинів вже на початку, але це очікувано для такої теми і я би не сказала, що вони дуже відразливі.
Що далі, то більше розкриваються головні герої і стає абсолютно зрозуміло, що захоплення Кессі – не якесь там збочення: розгадуючи таємницю мертвого тіла, вона віддає останню шану померлим. І це дуже зворушливо. Виявляється, вона дуже чуйна, розумна і смілива. Не клястимусь, що це краще, що я читала, але «Мова тіла» - як свіжий вітер для мене і я з нетерпінням чекатиму продовження серії.