Хочеш показати симпатичного актора у всій красі — помісти його в атмосферу минулих століть. А в поєднанні з його грою і сумними очима протягом усього фільму — це просто відвал всього.
Головний герой книги, Філіп, дізнається про смерть свого улюбленого дядька, який замінив йому батька. Дядько, який завжди був у ясному розумі, перед смертю посилає Філіпу неоднозначні листи, натякаючи, що в його хворобі винна його молода прекрасна дружина.
«Все-таки вона мене докінчила. Рейчел, страждання моє». Що мав на увазі дядько, головний герой так і не зміг дізнатися, тому що незабаром той помирає.
І вирішує з'ясувати це сам, тому що Рейчел з Італії приїжджає до Англії, щоб познайомитися з ним.
Філіп же, налаштований спочатку вороже, розуміє, що Рейчел — зовсім не така, якою він її собі уявляв. І... закохується в неї сам.
І тут же навколо починають відбуватися дивні події, які змушують його сумніватися в тому, що Рейчел — така вже невинна вівця.
Лихо закручений сюжет і несподівана кінцівка — це до Дюмор'є. Але якщо ви любите, щоб у фіналі все було розкладено по поличках, то вам не сюди. Тому що відкриті фінали і можливість додумати все самому — це знову до Дюмор'є.
З’явившись несподівано, вона перевернула життя не лише Емброузу, а й його племіннику Філіпу. Як же вона змогла змінити його лють на любов? Адже Філіп вважав Рейчел причетною до смерті свого дядька, який замінив йому батька. Та варто було йому побачити кузину, як усі його уявлення про неї, як про небезпечну й підступну шахрайку, зникли наче дим. Вона то пестила його увагою, мов любляча мати, то грайливо фліртувала, вибудовуючи образ романтичної жінки, здатної закрутити голову кожному.⠀
І знаєте, вона й мені добряче закрутила голову! Бо хто ж вона насправді: невинна жертва обставин чи холоднокровна маніпулянтка? Важко це збагнути, коли кожна деталь ніби кидає тінь підозри, але водночас дозволяє сумніватися у її провині. Дю Мор’є майстерно залишає нас із цим питанням, створюючи атмосферу невизначеності до самого кінця. А відкрита кінцівка лише додає інтриги – кожен сам мусить вирішити, на чий бік схилитися.
Цей роман вишуканий, насичений таємничістю і пронизаний напругою, що характерно для вікторіанської літератури. І хоча я завжди більше любила коротку прозу Дафни дю Мор’є, не можу заперечити – цей твір має свій унікальний магнетизм.
«Є жінки, і часто це дуже красиві жінки, які, самі того не відаючи, приносять лихо», — як влучно сказано! Філіп, як і багато інших персонажів літератури Дю Мор’є, стає жертвою власних ілюзій, розгубленості й одержимості. Ми бачимо, як його життя поступово обплутується чарами Рейчел, яка, здається, має майстерність пробуджувати в кожному чоловікові його найглибші страхи й бажання.
Подібно до «Ребекки», цей роман випромінює ту ж саму атмосферу недомовленості, токсичної краси й отруйної чарівності. Поступовий розвиток подій захоплює читача, занурюючи його у світ, де важко відрізнити правду від вигадки. Історія Філіпа й Рейчел змушує задуматися над тим, як легко можна піддатися ілюзіям і втратити контроль над своїм життям.
Чи була Рейчел злочинницею чи жертвою? Це питання переслідуватиме вас довго після прочитання, як і мене.